Вовча сить. Марина и Сергей Дяченко

Хотіла зробити те, що роблять жінки в моїй Україні, коли їхні чоловіки мають коханок. І я зроблю це!

      – А що саме? – намагався не втрачати терпіння султан.

      – Залишу твої палати, столицю і державу. І не візьму з собою ні єдиної прикраси, що ти мені подарував: ні перлову діадему, ні персня з діамантом, ні синьої бірюзи, ні одягу з шовку, ні грошей!

      – Ти думаєш, мої люди не знайшли б тебе? – усміхнувся султан.

      – А якби спіймали, що б ти зробив? – знизала плечима Роксолана.

      – Що? – відповів здивовано. – Замкнув би в гаремі!

      – За яким правом? Адже я вільна! Ти мені свободу подарував, султане Сулеймане, котрого всі поважають і якого прозвали Законодавцем за його розум і мудрі закони.

      Сулейман знову всміхнувся:

      – Але ти добровільно вінчалася зі мною. Знала, бачила, що я маю й інших жінок. Так чи ні?

      – Так, але я думала, що ти залишиш інших. Любов не терпить подруг! – тут уже вона вибухнула, і була дуже хороша в цьому вибуху і гніві.

      – Чого ти хочеш? – запитав повелитель.

      – Хочу жити з тобою, як це заведено в нас на Україні. Хочу, щоб ти відмовився від гарему!

      Тут уже султан не витримав, і розгнівався сам:

      – Ти єдина в моєму серці. Але відмовитися від гарему – це вже занадто. Такого ніколи не було в роду Османів. Це ганьба для султана. Що скажуть мої піддані?

      Настя подивилася на нього і сказала тихо:

      – А як же пророк Магомет? Він довго жив із однією дружиною, Хадіджею…

      Мовчав Сулейман. Тут уже Роксолана не витримала, погладила чоловіка:

      – Я хочу любити тебе, як любила моя мати мого батька… допомагати тобі в твоїх державних справах, тому що їх дуже багато…

      Султан уже веселився, мов юнак:

      – Хто з нас завойовник – ти чи я? Ти отримаєш мій гарем, а потім прибереш до рук державу? А якщо я обману тебе з гаремом?

      – Усі знають, – підвела всміхнене личко, – що слово, дане Сулейманом, твердіше сталі.

      – А ти ніколи ще не говорила мені неправди?

      Зніяковіла, очі опустила:

      – Одного разу…

      – Коли? – здивувався.

      – Тоді, вранці… Біля моря… Коли припливали рибалки…

      Я сказала, що хочу їсти. Але я була сита любов’ю. Думала, що ти голодний, і соромилася запитати тебе…

      Ці слова були, як мед, султану. Схопив дружину на руки, закружляв…

      – Я виконаю те, чого ти хочеш! Забуду дорогу в гарем і більше не доторкнуся ні до однієї жінки, крім тебе!

      Роксолана гуляла в парку з сином Селімом і Мустафою. Була привітна з обома. І Мустафа – красивий, жвавий, як ртуть, хлопчик із розумними очима – був добрий і ласкавий до свого брата. Боролися, бігали один за одним. Кошлатий Калим біля них. Сміх лунав на весь палац. Раптом до Роксолани, яка вишивала український візерунок, поглядаючи на дітей, підійшла темна, як ніч, Махідевран.

      – Я все знаю! – крикнула. – Ти його зачарувала, проклята українко. Відьма! Прийшла з Чорного Шляху, без роду і племені! І рано