Міра людини. Марко Мальвальди

які урухомлюють механізми. Не знаю, чи це правда. Не знаю, чи правда, що він здатний винайти й розробити інші види зброї, ще небезпечнішої, але не можу повністю відкинути такої імовірності. Якби ви самі побачили Сан-Северіно в бою, то відразу б зрозуміли. Він рухався не як звичайна людина, а як щось неприродне. Вирушати в похід через землі противника, що може застосувати проти нас якусь невідому нам зброю, було б дуже небезпечно.

      Поки де Коммін говорив, мізки герцога Орлеанського працювали так швидко, що ледве не закипіли від напруги.

      Справді, не дізнатися нічого про зброю ворога було б ризиковано. А ще краще було б самим заволодіти тією зброєю. Та намагатися викрасти зброю було небезпечно, а от викрасти креслення – значно простіше.

      А месер Леонардо не просто їх будував. Месер Леонардо їх придумував. Робив розрахунки, вимірював, а головне – малював, креслив, до того ж із такою точністю та ясністю, яких раніше не бачили й не чули. Герцог сам переглядав малюнки й креслення маестро та залишився від них у захваті. Створити будь-який пристрій на основі тих малюнків і креслень було б значно простіше, аніж викрасти його самого. Один із таких малюнків або їх усі.

      Не було сумніву, що Леонардо мав таємний зошит із нотатками. Такий був у кожного математика чи майстра в ті часи: їхній рятівний круг і їхнє багатство. Якби вони завзято поширювали всі ті знання, які здобули завдяки тяжкій праці та багатолітнім зусиллям, то ніхто б не вважав їх великими. Саме в цьому полягає наукова хитрість: коли вона стає надбанням мас, її вже не можна використовувати для особистого прибутку.

      – Ви маєте рацію. Нам слід дізнатися більше. Що пропонує герцог де Коммін?

      – Двоє з моїх довірених, Робінот і Маттенет, прислужують Перрону де Баскі й подорожують Італією разом із ним. Ми можемо наказати їм зібрати для нас потрібні свідчення.

      – Прошу вас це зробити. І ось що, герцогу…

      – Слухаю вас.

      – Буде краще, щоб про наші наміри було відомо тільки вам і мені – інакше це може нашкодити справі.

      – Мені все одно треба попередити Перрона де Баскі. Бо він може щось запідозрити.

      – Добре. Йому можете сказати. Але тільки йому одному.

      Три

      – Чудово, справді. Що не кажіть, але м’ясо смачне вже саме по собі, досить кинути його на вогонь і трохи підсмажити.

      Аччерріто Портінарі обіперся правицею об стіл, спершу долонею, а тоді зворотним боком, жуючи шмат м’яса, на який, до речі, так була схожа його рука.

      – Лише одну хвильку з одного боку, потім ще хвильку – з другого, і все! Навіть не знаю, як оті міланські варвари варять його кілька годин! Ніби піддають тортурам, щоб змусити зізнатися хтозна в яких гріхах! А от ми, флорентійці, добре знаємо: найкращі речі – ті, що створює природа, і гріх їх псувати.

      Аччерріто Портінарі поклав ножа біля тарілки і поглянув на Леонардо із задоволеною усмішкою на круглому обличчі.

      – Згоден із вами, – відповів усміхнено Леонардо, поклавши ложку поряд