Сонячне коло. Марина и Сергей Дяченко

сказав Ольвін хрипко. – Ніж усе це… чим займаються люди.

      Знову стало тихо. Хрипко дихав бранець під стіною.

      – Ти провінціал, і я знаю, звідки, – сказав чоловік із зав’язаними очима. – Руді Пагорби, чи не так? У вашій провінції не було ні різанини, ні страт. Ти, звісно, можеш розповідати мені про гармонію…

      Він зняв пов’язку з обличчя. Ольвін упізнав його, і йому стало зле. Він нагрубив лорду-регенту, який до того ж не гребує спускатися у підвали для тортур.

      – Якщо соляний кристал покласти у порожню черепашку, він не співатиме – він випаде назовні, – сухо сказав регент. – Подивися на себе: ти маг, а не хімік.

      Розумніше було б промовчати у відповідь. Але Ольвін вже не міг зупинитися:

      – У різних розчинів різні властивості, щоб зрозуміти це, не обов’язково бути хіміком. Співуча сіль називається так, тому що…

      Бранець гучно випорожнився собі в штани. Поверх застарілих запахів кімната наповнилася новим смородом. У Ольвіна слова застрягли в горлі. Він силкувався і не міг зрозуміти, як в одній і тій же реальності можуть існувати «Пори року» Іріс Май і обгиджена людина в очікуванні тортур.

      – Гармонія світу, – сказав лорд-регент із кривою посмішкою.

      Він встав, двома кроками наблизився до Ольвіна, взяв п’ятірнею за потилицю і примусив подивитися на прикутого:

      – Що ти бачиш? Мішок із лайном? А от і ні, це гідна людина… славний воїн. Хоробро бився під час бунту, захищав імператора. Ветеран битви на Палаючому Піку. А потім продався ворогам і став зрадником. Ось обличчя твоєї гармонії. Відчуваєш, як вона пахне?

      Ольвіна знудило на кам’яну підлогу.

      – Та ти романтик, – лорд-регент обтрусився від бризок. – Почнемо!

* * *

      Натикаючись на одвірки, він ледве знайшов вихід із камери. Стражники у коридорі подивилися на Ольвіна – і чомусь запропонували йому води.

      Скільки тривав допит? Стільки ж приблизно звучать дві перші частини «Пір року». Хоча від такого порівняння Ольвін відчував фізичний біль.

      Він повернувся до камери, коли його покликали, – увійшов, дихаючи ротом. Чоловік біля стіни висів нерухомо на своїх ланцюгах. Крізь тонкі стінки посудини було видно кристал у прозорому розчині – найніжнішого опалового кольору, то як небо, а то як мед.

      Ні про що не думаючи, він витягнув запис допиту і перемістив його в кращу черепашку – велику, з білим гирлом і рельєфною спіраллю. Колись Ольвін мріяв, як поїде на континент, знайде там Іріс Май і вкладе її пісню ось у цю черепашку.

      Потім його відвезли додому. Ольвін вимився холодною водою, не чекаючи, поки господар нагріє ванну. Впав у ліжко і проспав до вечора.

      Увечері господар, радіючи, показав йому доставлені з палацу речі: все повернули! Сіль, склянки для розчинів, триногу, пальник, камертон – і резонуючу посудину, порожню, суху і чисту.

      Ольвін криво посміхнувся, піднявся сходами до своєї кімнати, під самісінький дах. Поставив на підлогу посеред кімнати резонатор, отриманий у спадок від учителя, вартістю, як вулиця