Сонячне коло. Марина и Сергей Дяченко

зверніть увагу: на прийомах лорда-регента завжди буває тепло, навіть жарко. Вдягайтеся легко, як на прогулянку в літній полудень. Допускаються відкриті плечі. Ще одне прохання – не використовуйте парфуми. На прийомах це не прийнято.

      Іріс торкнулася долонею скроні:

      – Пане… Алексе. По правді сказати, я почуваюся розбитою і зовсім хворою.

      – Вам не доведеться виступати, це не концерт! Це прийом! Ви відпочиватимете, розважатиметеся і…

      – …І мрію тільки про ліжко. Можливо, лорд-регент прийме мої вибачення…

      Вона замовкла, побачивши, як невловно змінилось обличчя її провідника.

      – Пані Айріс, – сказав він м’яко. – Це Кам’яний Ліс. Від запрошень лорда-регента не відмовляються. Якщо ви хворі, я пришлю лікаря. Але рівно о пів на сьому ви мусите бути готові, я прийду за вами й особисто супроводжу до резиденції.

      За вікном пливла назустріч нова вулиця – кам’яні фасади з білого і червоного мармуру, дерева та квіти, тріскучі водоспади, струмки, що біжали кам’яними руслами. Це Кам’яний Ліс, відсторонено подумала Іріс. Ти мала рацію, сестричко, відраджуючи мене від цієї поїздки.

* * *

      Два дні тому, під час останньої стоянки, вона розминала ноги, походжаючи уздовж палуби, чекаючи, поки пароплав нарешті відчалить. Непримітний молодик в одязі портового службовця з’явився, здається, нізвідки:

      – Вам лист, пані Іріс…

      Вона не чекала листів, і тим більше на борту пароплава. Вона була вражена, звідки службовцю відоме її ім’я, але самовпевнено вирішила, що це слава. Розгорнувши папірець, вона впізнала почерк Лори.

      «У нас усе добре, – писала сестра. – Ми переїхали. Людина, яка передасть тобі лист, бажає нам добра. Ми з дітьми любимо тебе, Іріс».

      – Що це означає? – запитала вона у посильного. – Що таке – «переїхали»? Куди?!

      – У безпечне місце, – відповів той майже весело. – Тобто воно залишиться безпечним, якщо ви, пані Іріс, будете цяцінькою і провернете сяку-таку просту справу в Кам’яному Лісі. А яку – вам повідомлять після прибуття.

      Пароплав відшвартувався. Працювали машини, пахло димом і рибою. Між бортом і причалом розширювалася смужка води.

      – Хто ви такий?!

      Хлопець вирвав у неї з рук листа, перескочив через борт і стрибнув на причальну тумбу. Помахав Іріс рукою:

      – Не здумайте тікати, не виконавши доручення! Адже ви любите свою сестру і племінників, еге ж?

      Іріс захотілося зістрибнути за ним, зіскочити з корабля, що відвозив її до країни, де за зраду варять у казанах. Але пароплав уже далеко відійшов від причалу.

* * *

      В апартаментах її чекала готова тепла ванна. З вікна відкривався краєвид на балюстраду, за якою лежало море, підсвічене низьким сонцем.

      Лікар виявився небагатослівним і ненастирливим. Пігулка, яку Іріс спершу не хотіла у нього брати, подіяла майже миттєво, і головний біль відступив. Стоячи біля вікна, вдихаючи теплий вітер, Іріс відчула себе набагато краще. Можливо, думала вона, ті люди – звичайні контрабандисти.