Сонячне коло. Марина и Сергей Дяченко

чиновники з міської управи, аристократи; в кутку пив вино капітан пароплава, на якому приїхала Іріс.

      Вона не повірила своїм очам. Капітан тримався осібно, був пригнічений, по обличчю градом котився піт. Може, саме він має «повідомити після прибуття», чого хочуть від неї шантажисти?

      Іріс зробила крок уперед, натрапила на його погляд і позадкувала. Ні, він не шукав із нею зустрічі. Він за щось ненавидів її. Іріс згадала слова Алекса: «Капітана чекає розгляд» – через те, що Іріс Май прибула із запізненням…

      Слуга підніс келих. Іріс похитала головою. Подивилась у пошуках простої води; гості неголосно розмовляли, розбившись на невеликі групи, здається, втративши до неї інтерес. В їхніх усмішках Іріс бачила тепер вимушеність, навіть нервозність; або їй так здавалося через те, що сама вона хвилювалася дедалі більше?

      – Ви втомилися з дороги, – сказала висока жінка років сорока, з волоссям кольору слонової кістки, гладеньким і ретельно укладеним. Кілька хвилин тому вона назвала Іріс своє ім’я.

      – Але пароплав запізнився не з вини капітана, – сказала Іріс перше, що спало їй на думку.

      – Можливо, – жінка кивнула. – Ви забули, як мене звуть? Тереза, член імператорської ради. Розумію, вам зараз не по собі. Не треба нічого боятися. Всі ми знаємо, що розповідають на континенті про Кам’яний Ліс…

      Вона трохи зсунула брови, її обличчя стало жорстким:

      – Коли ми задихалися у кривавій каші… і прохали про допомогу, на континенті вдали, що оглухли й осліпли. Мало того – вони таємно підтримували змовників! Бунт готувався задовго, з першого дня хвороби старого імператора. Коли почалася різанина на вулицях, принц Міло зважився на переговори з бунтівниками… на переговори! Ми вважаємо за краще називати це «помилкою» – з поваги до загиблого, хоча це була, звичайно, зрада. І ось, коли здавалося, що все скінчено, все валиться, на вулицях трупи, на площі страти… Бунтівники першими запустили казан і почали варити в ньому незгодних. Уперше за дві сотні років! І знаєте, що ми змогли протиставити варварству і насильству?

      – Е-е… Справедливість?

      – Ще більше насильство, – відгукнулася вона з м’якою усмішкою. – Чому лорда-регента вважають чудовиськом? Бо він чудовисько. Він став таким, рятуючи імперію. Рятуючи нинішнього імператора, Ференца. Єдина людина змогла збожеволіти настільки, щоб зупинити безумство, і це був…

      – Лорд-регент! – проголосив від дверей церемоніймейстер.

      Стихли всі розмови. Відчинилися стулки дверей – на галереї, на другому поверсі. Ввійшов чоловік у чорному вільному костюмі, з широкою пов’язкою на обличчі, що повністю закривала очі.

      Тереза, а з нею всі в залі, схилились у поклоні. Іріс, яка не звикла кланятися, просто опустила голову.

      – Добрий вечір, панове, – сказав чоловік на галереї. – Сьогодні ми зустрічаємо дорогу гостю, Іріс Май, я сподіваюся, ви вже встигли познайомитись.

      Він єдиний виголосив її ім’я так, як воно звучало на континенті, а не так, як жителям Кам’яного Лісу було зручно його вимовляти.

      Він