Музика води. Том Бойл

Алі, звертаючи свої запитання до Джонсона, а його темні, припухлі очі тим часом невідривно вдивлялися в обличчя мандрівника. Кінець кінцем він примусив того вдягти та скинути вбрання тридцять сім разів поспіль, щоб усе нові й нові групи роззяв могли подивуватися з хитромудрості цього процесу. Після тридцять сьомої демонстрації Алі поцікавився, навіщо Мунґо взагалі прибув у Сахель: бо якщо він не купець, то, виходить, шпигун.

      – Я шукаю ріку Ніґер, – сказав шотландець.

      Алі якусь мить роздивлявся великий палець своєї ноги, а потому звів очі:

      – У тебе в країні немає річок?

      Униз по некрутому схилу від табору – не більше ніж за три сотні ярдів – стоять колодязі. Мунґо чути мукання худоби, яка купчиться довкіл напувалок, чекаючи на вечірній водопій. Підійшовши ближче, він спромагається розгледіти округлі холки та неприборкані шпилясті роги, які стовбурчаться в небо, наче рухомий ліс. Корови – більше схожі на пере рослих газелей, ніж на ще живу яловичину – б’ють копитами, штовхаються та ревуть, вимагаючи води. Він і сам ладен заревти не гірше від них. Так закричати, заверещати й завити, що всім чортам у пеклі зробиться зле, – до того хочеться пити. Але що це? У гайку акацій попереду хтось ворушиться. Він боком підкрадається ближче, щоб роздивитися.

      Шість чи сім рабів, закутаних у бурнуси, розвалилися, байдикуючи, довкола багаття, пускаючи по колу люльку й сміючись. Час від часу один із них занурює відро в колодязь і виплескує його вміст у напувалку, а худоба хропе та протискується, силкуючись дотягтися до неї. Мунґо виступає з тіні й падає перед ними навколішки. «Води, – благає він. – Дайте води». А тоді додає англійською: «Краплинку, чайну ложечку, ковточок».

      Ті спершу лякаються. Але потому, зверху вниз поглядаючи на змарнілого доходягу, що плазує в коров’ячому лайні, починають сміятися. Їхні очі блищать, а білки покривають червоні прожилки. Вони похитуються, гигикають, хапаються за боки, а їхній сміх луною розлягається в нічній тиші – «Ї-і-і-ха-ха-ха-ха!» – мов переливчасті крики пташок. Тоді один із них ступає крок уперед, стискаючи в руці люльку. У нього крихітні поросячі очки, а лоб випинається над обличчям, наче розмитий берег ріки. «Води!» – гукає до нього Мунґо. Той нахиляється, затягується люлькою, а тоді випускає дим із легенів в обличчя мандрівнику. Його запах міцний, духмяний, тягучий. Вони що, ладан курять? Мунґо закашлюється. Відтак невільник відхиляється від нього та гукає до своїх товаришів: «Назаріні хоче пити?» Ті регочуть. «Дай йому водички, Сіді!»

      Останній обертається до мандрівника та сичить: «Ля ілляг ель аллах, Магомет расуль Аллахі». Мунґо розпізнає цю фразу: «Є лише один Бог, і Магомет пророк Його». Шотландця примушують повторювати її по сто разів на день. «Гаразд, – говорить він. – Гаразд», – і швидко бурмоче «Отче наш», молячи Того врахувати пом’якшувальні обставини. Сіді лупцює його. «Ля ілляг ель аллах, Магомет расуль Аллахі», – проговорює Мунґо. «Води!» – верещать решта. «Дай назаріні