Музика води. Том Бойл

мене?»

      Ось відтоді вона і чекає.

      Так, звісно, жоден інший хлопець на всьому шотландському Прикордонні й у слід йому ступити не годен. Вони ж бо просто зграйка селюків та жевжиків, які не більше схильні до пригод, аніж старий кімнатний песик. Узяти хоча б Ґлеґа – нинішнього батькового помічника – та він же просто пуголовок, як порівняти з Мунґо! Де вже йому розгледіти шанс пережити пригоду, навіть коли той сам учепиться в його слонячі вуха. Ейлі зітхає, кладе олію для ванн поруч гребеня та кричить, звертаючись до брата: «Зандере! Ти не допоможеш мені принести балію?»

      Александр Андерсон сидить у вітальні, почергово вдивляючись то в поему Сауті «Жанна д’Арк», яка лежить розгорнута у нього на колінах, то в непоспішливі пухнасті пластівці, що пролітають за вікном. Він насолоджується снігопадом і спокоєм, радіє тимчасовому перепочинку від нескінченних лікарських прийомів та візитів. А ще тому, що в їхньому домі з’явився Ґлеґ. Із самої весни, відколи він закінчив університет, батько тягав його з собою на всі виклики до пацієнтів, тицяв під ніс лубки-ланцети і погрозами, лестощами та вмовляннями спонукав ставати не гіршим за інших сільських ліка рів. «Та що з тобою, хлопче? – гнівався старий. – Ти довіку зібрався сновигати без діла, трясучи курдюком, наче баран на пасовиську, – а чи все ж підшукаєш своїм бездіяльним рукам заняття, як заповідав Господь і як личить чоловіку та ще й на прізвище Андерсон? Га? Кажи голосніше, бо я нічо’ не чую – до того шумить у голові від сум’яття та люті».

      Але Зандер не має охоти подаватись у сільські ескулапи. Йому огидні запахи кімнати хворого, запечені губи та нечистий подих. Тут чоловіка привалило возом, і ребра рожевими палями ввігналися в груди; там уночі дитина заходиться сухим кашлем, і її підборіддя перемазане кров’ю; кості ламаються, судини рвуться, із серцями стаються напади. Він не хоче мати з цим нічого спільного. Смертність людини – це рак, незагойна виразка. То нащо заглядати їй в очі по десять разів на день? П’яні чоловіки, вагітні жінки та замурзані діти разом із їхніми грижами й чиряками, висипами та бубонами викликають у нього жах, а не співчуття. Він не бажає зондувати рани, пускати кров чи ставити припарки на пухлини та лезії – бо хочеться виблювати, кортить утекти.

      Хвала Богові за Ґлеґа. Нехай він незграбний і двоєдушний, довготелесий та непоказний, чужа й безцеремонна людина в господі, але він живе та дише, ходить на двох ногах і править за першочергове русло, у яке спрямовується кипуча активність старого. Відколи з’явився Ґлеґ, натиск послабшав. Якщо треба запрягати коней, вправляти кості, збирати й товкти в ступці лікарські трави, клич завжди кидають Ґлеґу. Якщо треба вислухати нотацію, нарікання на ціни, погоду, напудрені перуки чи «Його Кислокапустяну Величність»[18], саме Ґлеґ має схилити голову та вдавати уважність. Не те щоби наш славний лікар занедбав свого єдиного сина – Боже борони, зовсім ні! Він так само картає та вичитує його, лає за мрійливість

18

Гра слів, що натякає на Ґеорґа ІІІ – етнічного німця на британському троні: kraut (англ.) – кисла капуста, але Kraut – німчик, фріц (презирл.).