Мисливські усмішки. Остап Вишня

– і не говоріть…

      «Помилуй мя, Боже, помилуй мя…»

      А в морі синьому, в морі Понтійському{65} Діва купалася, перекидалася… З волоссям шовковим, з голосом-флейтою, з шиєю-лебедем і з… взагалі… Сміх – колокольцями, плеск – мов весельцями…

      Діва в морі. Чернець в горах.

      Діва – життя. Чернець – смерть.

      І вийшов одного разу чернець суворий до моря… Вийшов чернець поглядом святим на море позирнути, Господа Бога й Творця вславословити…

      А в морі синьому, в морі Понтійському Діва купалася, перекидалася…

      …Ну, – ви ж розумієте! – не видержав чернець суворий. Чернець духу кріпкого, духу, мов скеля, непохитного, побожності непорушної, волі крицевої…

      І заіржав першероном чернець суворий, і дременув чернець суворий, задравши мантію, просто до Діви…

      А Діва в море, а чернець за нею…

      А Бог з неба:

      – Ата-та-та! – говорить. – Куди ж ото ти подавсь, старче Божий?!

      І настоптав з переляку чернець Діві на волосся шовкове і… закам’янів…

      І стріпонулась Діва прекрасна постаттю гнучкою, і випросталась, дивну голову закинувши, і… закам’яніла…

      І стоять тепер біля Сімеїза кримського дві скелі в морі – «Діва» й «Монах».

      І обмивають їх хвилі смарагдові, лоскоче їх вітер, вкривають їх тумани…

      А по шовковому Дівиному волоссю ходять на прекрасну «Діву» люди грішні і милуються морем, горами, краєвидами.

      І на чолі Дівиному білому пишуть:

      «Мура й Шура іздєсь билі й цілувалися»…

      Або:

      «Коля Рябошапка з Харкова».

      І не чує того Діва, білі груди у широке море виставивши…

      А «Монах» позад Діви стоїть, соромно голову спустивши, святі руки на грішному череві перехрестивши…

      …А море плеще, море шепче, море рокоче, море реве…

* * *

      Мораль?

      Діви! Не спокушайте монахів… Не спокушайте, бо обов’язково поженеться… І настопче, неоковирний, на ваше волосся… І добре, коли воно прив’язане (чуже) – можете вирватись… А то будете стояти, білі груди у Лопань[4] виставивши.

      І на чолі вашому будуть написи:

      «Іздєсь свистів Ванька з Панасівки»…

      І жаба лопанська сидітиме на грудях ваших…

      Ченці! Не накидайтеся на Дів прекрасних… «Умерщвляйте плоть!» Бо каменем соромливо за Дівами стоятимете… Бог усе бачить!..

      У Писанії про вас ясно сказано:

      «Аще ти мніх – мнішествуй…»

      Не іржи, значить, першероном до дівчат.

      Кримська ніч

      (лірика з екзотикою)

      Тільки сонце за «Кішку»[5] сідає, ховається, підморгуючи, за її спину кошлату – у Криму вечір настає… Голубий вечір… Знаєте, який вечір?

      А такий: було ясно, було світло, а потім нема ясно, нема світла. Оце й вечір… Він голубий… Він із яйли[6] голубою чадрою на Південний кримський берег тільки – тріп! – і накрив… І голуба чадра та по морю, по морю, по морю аж туди, де небо в море вп’ялося, обняло небо море, а море небо… Аж туди голубий вечір…

      А

65

Понтійське море (Понт Евксінський) – давньогрецька назва Чорного моря.

4

Харківська річка. – Авт.

5

Гора так зветься: «Кішка». – Авт.

6

Гірське пасмо. – Авт.