Мисливські усмішки. Остап Вишня

угрюваті синьо-зелені з поширеними венами стегна, і летіли бризки слиняві на зморщені, обкладені ватою, порожньожовті «бюсти», вилапані, вим’яті і «отечественними саврасами» і повойованими чорно-гарячими з блиском у карих очах провідниками…

      Звалося це:

      – Ах, как мы в Крыму отдохнули!

* * *

      Ну, звичайно, тепер Ялта не та!

      І погляди на вас, на приїжджих, не ті!

      «Куди ти, – мовляв, – годишся?! От раніше! Що з тебе тепер візьмеш?!»

      А в очах у кожного тубільця так і стрибає, так і миготить зажерливість…

      І очі ті так і просвердлюють твою кишеню: «Чи варт з тобою хоч балакати? Скільки там у тебе є?!»

      А ви гадаєте, що тепер у Ялті казино нема? Нема рулетки? Нема шмендефера{63}? Є! Все це є!

      Сидить круп’є, крутить рулетку, стрибає «шарик», щасливих вишукуючи:

      – Прошу дєлать ігру!..

      – Ігра сдєлана!

      – Двадцать три! Красная нечот! Вторая половина!

      І літають довгасті лопаточки, соваються по розписаному столу, перекидають квиточки у тремтючі ручки «щасливчиків» і «нещасливчиків»…

      А на «одкритій сцені» викаблучується діва з «кастаньєтами»…

      Все це є!

      Тільки ж!

      – Ах! Єті податки! Они в гроб загонять!..

      ………………………………

      «Не загонять»! Очередно!

      Бо ще плавають по набережній ім. Леніна такі «примірники», що дивуєшся, як їх тільки витримує «Радянська платформа»… Як у тії «платформи» букси не горять, як її осі не лопаються.

      Туристи

      – А ви біля чого працюєте? Професія ваша?

      – Власне, докторе, нічого не роблю. Пишу. Сиджу й пишу…

      – Сидите й пишете? Так! Бачите, коли ви нічого не робите, а сидите весь час і пишете, то це не те, що зле відбивається на легенях ваших, а просто через таку вашу ніби роботу частина легенів не дихає як слід. Екскурсія, як по-нашому, по-докторському, кажуть, легенів ваших не повна. Сидите зігнувшись, завжди в однім положенні… Ну й, самі розумієте, частина легенів дихає як слід, на всю, а частина стискається… А час іде… Цілий рік ото так посидите – от воно та частина легенів й одвикає працювати, зморшками береться, застойні явища всілякі… Як плуг, що не працює, іржею береться… Розправити, значить, слід… Це в нас тут добре… Гори… Найкраще для таких легенів – на гору та з гори… Тоді грудна клітка роздимається, легені вщерть повітрям наповнюються, розправляються їхні закуточки найдальші, кров уся окисляється… Бадьорішаєте, веселішаєте, червонієте, молодієте… Гайда на гори! Молодцем будете!

      – Спасибі, докторе!

      …Гайда на гори!

* * *

      – Куди це ви так радісно?

      – В гори! Легені не зовсім дихають! Екскурсія неповна! Застойні явища… Кров не окисляється… Молодішати треба… Бадьорішати… Веселішати… Красивішати… До чорта сидіти! Гулять, розправлятись, сили набиратись!.. От! – Високо ж…

      – Високо? Нам, туристам, високо? Нам, туристам, нічого не високо. Нам, туристам, усе низько. Високо?! Адью-с.

* * *

      А гора… гора. Як гора! «Кішкою» зветься!

      Бадьоро

63

Шмендефер – картярська гра.