Дикий. Гильермо Арриага

це лише змусило б її піти раніше. Було досить уже й того, що з нею я міг опиратися смерті моєї родини. Який сенс було затруювати зв’язок, і так ясно, що тимчасовий?

      Чело пообіцяла мені не зустрічатися ні з ким, доки вона зі мною. Та я не міг вірити їй. Її блудство більше скидалося на залежність, аніж на свободу. Щодня, прощаючись, вона цілувала мене. А я жив з постійним відчуттям, що цей її поцілунок може стати останнім. Чело не усвідомлювала, скільки смутку мені завдавало кожне розставання.

      Я не був вихований у католицькій чи якійсь іншій релігійній традиції. Ні в моєму домі, ні в школах, до яких я ходив, ніколи не згадувалося слово «бог», чи «гріх», чи «спокута». Батько-атеїст і мати, щораз дальша від католицизму, навчили мене, що справжніми гріхами були соціальна несправедливість і бідність, а не сексуальність. Чому ж мені так боліло попереднє статеве життя жінки, яку я кохав?

      Я думав про вікінгів. Це Карлос розповів мені цю історію. Навіть із грубими шрамами Чело була пожаданою жінкою. Я мав би радіти, що така бажана жінка кохається зі мною, дбає про мене, спить поряд. Щоб окрилити мене, вона казала, що я найкращий коханець у її довгому списку. І що то за втіха? М’ята, мацана, настромлювана, обслинювана, облизувана, запаскуджувана іншими. Зіткнення цивілізацій у моєму мозку: Христове військо і його позастатева моральність супроти орд Тора й Одіна і їхніх радощів від кохання з жінкою, в яку проникали інші.

      Минув заледве місяць, як померли мої батьки, а я борюся з буревієм ревнощів.

      – Куди вони подалися?

      Качур указав на дахи.

      – Туди.

      – Куди саме? – повторив командир.

      Качур нервово задихав. Командир поліцейських не видавався надто терплячим.

      – У тому напрямку.

      – У якому напрямку?

      Качур проковтнув слину.

      – Уже сутеніло, я не розгледів добре.

      Командир повернувся до мене.

      – Кажи ти. Куди вони поділися?

      Я теж не бачив, куди втекли мій брат і його друзі. Я згубив їх із поля зору, коли вони перебігали поміж баками сім’ї Паділья.

      – Не знаю.

      – Не знаєш?

      – Так, не знаю.

      Командир підізвав одного з поліцейських.

      – Хуаресе, іди сюди.

      Підійшов товстун. Краплі поту вкривали його верхню губу.

      – Слухаю, шеф.

      – Ану візьми за яйця цю дівчинку.

      Товстун простяг руку до моїх яєчок, але я відступив на два кроки. Товстун посміхнувся.

      – Тобі сподобається, дитинко. Нумо, іди сюди.

      Зблідлий Качур не міг і поворухнутися. Товстун раптово повернувся й схопив його за карк. Качур крутнувся, намагаючись вирватись.

      – Пусти мене.

      Товстун знерухомив його, стисши пальцями. Командир присунув лице до Качура.

      – Де вони поділися?

      – Не знаю, клянуся, я не знаю.

      Товстун стис сильніше. Качур скорчився від болю.

      – Пустіть його, – крикнув я.

      Інший поліцейський