Бот. Атакамська криза. Макс Кідрук

все пояснять.

      Перша з низки бетонних будівель була вже поряд. Ліворуч від неї вимальовувалась ще одна, трохи нижча. На деякій відстані від стін, повторюючи контури фундаментів, проходила дротяна загорожа.

      – Чуєш, босе, – покликав Джеро.

      – Ну, – відізвався Ріно.

      – Огорожа знеструмлена, так?

      – Ага.

      – То я рвону крізь неї? Так ми під’їдемо ближче.

      – Давай.

      Загорожа на якийсь час зникла з поля зору, а тоді нараз виринула, наче з-під землі.

      – Hold o-o-on![41] – витягнувши губи, закричав Джеро.

      «Туарег» без зусиль продірявив плетиво дротів, потягнувши їх за собою, неначе звір, що вирвався з ловецької сіті. За секунду він загальмував за кілька кроків від стіни.

      – Біжи! – звелів Ріно.

      Десь нагорі ввімкнулись прожектори. Ділянку довкола пролому в загорожі затопило яскравим світлом. Тимур розгубився. Стало видно, як удень; після виснаженого мерехтіння неонових ламп потужні прожектори засліплювали і збивали з пантелику.

      Хедхантер вишмигнув із джипа і розчахнув задні дверцята. Поранений гереро з’їхав йому до ніг. Ігноруючи свого бійця, Ріно схопив українця за комір і виволік з машини.

      – Біжи-и-и, дурню!!!

      Хлопець нарешті оговтався і чкурнув до дверей.

      Зробив лиш кілька кроків, коли його підхопили чиїсь руки і затягли всередину будівлі. Металеві двері, обсипані рівними рядами півсферичних заклепок, клацнули, зачинившись.

      …Тимур опинився у квадратному порожньому тамбурі. Його оточували голі стіни, на дві третини своєї висоти пофарбовані синьою фарбою. Зліва і справа від воріт зяяло по парі витягнутих вікон. На протилежній до входу стіні знаходилися менші двері з електронним замком (таким, як у номерах готелів чи каютах круїзних лайнерів). Над ними синьою фарбою було виведено «EN-1 BUILDING», а трохи нижче – «GATE 04».

      Підхопившись, хлопець підтягнувся до вікна.

      «Тойота Тундра» залетіла в пролом у периметрі і спинилась, заледве не протаранивши «Фольксваген». Джеффрі та Оскар скочили на пісок. Чилієць, зігнувшись і спотикаючись на кожному кроці, кинувся до воріт. Почав стукати, проситися всередину. Американець зайняв місце поряд з Ріно. Четверо чоловіків – Ріно, Джеффрі, Джеро та Ті-Джей – сховались за машинами, чекаючи на ар’єргардний джип.

      І він не забарився. «Туарег» виплив у пробоїні, протиснувся крізь неї і майже відразу затих. Фари погасли.

      Все заніміло навкруг. Так ніби хтось натиснув «PAUSE» на програвачі. Тільки Оскар впівголоса скиглив біля брами, просячись усередину. На нього, втім, ніхто не зважав.

      – Може, вальніть це бісове корито з гранатомета, поки не пізно, га? – гукнув Джефф через плече, знаючи, що хтось напевно засів на даху.

      – Ні! Відкривати вогонь тільки після моєї команди! – втрутився Ріно.

      Клацнувши, відкрились дверцята. Хтось повільно вийшов із машини. Попри яскраве світло, розібрати, хто там, було важко – силует затуляли броньовані двері.

      Розмита фігура хитнулась, а тоді важко осіла на коліна.

      – Не стріляйте! –

41

Тримайтеся! (англ.)