Бот. Атакамська криза. Макс Кідрук

поки що тут, – Штаєрман показав на дивани, – я піду перевірю, чи готові кімнати. Скоро повернусь.

      Можливо, якби не втома і до дзенькоту натягнуті нерви, Тимур переймався б тим, що ступає на килим побурілими від пороху кросівками. Та зараз йому було все по цимбалах. Хлопець не роззуваючись, завалився на найближчу канапу. Спина щеміла, в потилиці гуготів біль, гарячим свинцем сповзаючи в шию.

      Ігор Ємельянов боязко присів на краєчок іншого дивана і застиг, нахиливши голову.

      У безмовності збігло кілька хвилин.

      – Я геть не відчуваю ніг, – українець спробував зав’язати розмову з росіянином.

      Ігор навіть не поглянув у його бік. Чоловік виглядав прибитим, геть розтоптаним.

      – Та що з тобою таке? – Тимур звівся на лікті, намагаючись намацати поглядом Ігореві очі.

      У цей момент повернувся Штаєрман. За ним до кімнати ввійшла невисока, але дуже фігуриста чорнявка. Перше, що кидалося в очі: коротенька стрижка «під каре» та грайливі бісики в підкреслено чорних чилійських очах. На ній був темно-синій комбінезон-безрукавка та білі гостроносі чешки. Дівчина сяйнула посмішкою, продемонструвавши запаморочливі ямки внизу округлих щік.

      – Це Ребекка, – представив чорнявку Оскар, який встиг умитися і змінити сорочку. Чилійка знову посміхнулась, підняла руку, змахнула в повітрі пальчиками. – Вона проведе вас до ваших кают, джентльмени.

      Тимур підвівся. Та де там – підскочив. Попри смертельну втому, він відчув, як внизу живота почало зсідатися млосне тепло. На мить перед очима постала Аліна, але хлопець, не дуже усвідомлюючи, що робить, заштовхав її образ на задвірки свідомості. Він не хотів після стількох потрясінь витягати на поверхню спогади про батьків, київських друзів чи наречену. Нині вони були немислимо далеко. Настільки далеко, що їх практично не існувало.

      – Мене звати Тимур, – відрекомендувався хлопець. – Soy de Ucrania[44].

      – А я – Бекка, – повторно представилась дівчина.

      Тимурів ентузіазм не сподобався Оскару.

      – У вас є трохи часу, щоб прийняти душ та переодягтися. О 20:30 Кейтаро скликає збори.

      Українець стомлено глипнув на Штаєрмана.

      – Чувак, ти ж знаєш, як нас теліпало в літаку над Атлантикою. Я не спав майже добу.

      – Випий кави.

      – Та навіть якби я випив відро…

      – Свої претензії висловиш панові Кейтаро. Ребекка забере вас о 20:25 і відведе до конференц-зали.

      Програміст, стиснувши губи, промовчав.

      – Ідіть за мною, – виступила наперед Бекка.

      Нараз Тимур згадав про Ігоря. Хлопець обернувся, збираючись гукнути росіянина, та в ту ж мить відсахнувся і не зміг стримати зойку. Ємельянов стояв упритул і дихав йому в плече.

      – Ох ти й налякав мене, старий, – Тимур ледь стримався, щоб не вилаятись.

      – Вибач… – ледве ворушачи губами, видушив Ігор. Він, як і раніше, не підводив голови, дивився собі на ноги. Тимур трохи відсторонився.

      – Це Ігор, мій товариш, він із Росії, – промимрив хлопець, –

44

Я з України (ісп.).