Самум (збірник). Марина и Сергей Дяченко

весело закричала Міла. – Прийняли твій старий нарис про дитячу заїкуватість і добре заплатять, правда, вже наступного місяця!

      – Тільки не пізніше, – твердо сказала Катя. – І підкинь мені ще замовлень, будь ласка, яких завгодно замовлень: я з чоловіком розлучаюся остаточно.

      Міла була вражена:

      – Та ну! Слухай, поважаю, респект, давно час. Під'їдеш завтра до редакції?

      – Ага, дякую!

      Вона дочекалася зеленого світла. Перетнула магістраль. Уповільнила крок, набрала Максів номер; він, як ніколи, відгукнувся зразу:

      – Катю, ти де?!

      – Вибач, зателефонували в терміновій справі, – сказала, дуже задоволена своїм спокоєм. – Довелося піти. Знаєш, нам треба одержати офіційне свідоцтво про розлучення, щоб не було ні проблем, ні питань.

      Тиша у слухавці була красномовнішою за будь-який крик.

      – Вибач, це все, – сказала Катя. – Я там за себе розплатилася… на добраніч.

      Вона перервала зв'язок, і одразу прорвався дзвінок од відьми. Катя, поморщившись, знову натиснула відбій.

* * *

      Дівуля могла взяти машину. Могла піти куди завгодно; навколо топтали брук тисячі шин, і тисячі ніг топтали тротуар.

      Демон був тут, за плечем. Мовчазний.

      Ірина знову набрала її номер. Відповіді не було. І не буде.

      – Падлюка! – закричала вона вголос. – Падлюка цей Макс… Які ж падлюки мужики, які гади, вона тебе кохає, паскуднику ти такий!.. Ба ні… і ту йому треба, і цю… Жеребці, жеребці безсовісні!

      Від неї сахались, наче від припадочної. Навколо впиралися в небо висотні будинки: самогубець тут знайде вихід, бодай якийсь дах…

      – Що тепер робити?!

      Демон мовчав. Ірина знову й знову повторювала дзвінок; ніхто не відповідав.

* * *

      Слухаючи, як смикається в кишені телефон, Катя зупинилася перед вітриною. Сувеніри й ласощі; Катя пройшлася залою, вибрала шоколадний торт, ароматичну свічку із запахом меду і насамкінець – величезну троянду.

      – Йдете в гості? – запитала привітна касирка.

      Катя всміхнулася їй:

      – Ні, це я собі.

      – Оце правильно! – касирка навіть спину випрямила. – На здоров'я!

      Усміхаючись, їй запакували торт і свічку. Катя вийшла з магазину, притискаючи до грудей ароматне й ніжне, обережно стискаючи стебло з підрізаними шипами. На годиннику було пів на одинадцяту; Катя подумала, що краще проїхатися кілька зупинок на метро, ніж…

      Поруч грюкнули дверцята машини. Здоровенний ґевал рвонув до входу в магазин, як ядро з гармати, і Катя опинилася на шляху цього ядра. Кругле тверде плече відкинуло її вбік, згорток випав з рук, пластик лопнув.

      – Чого розчепірилась на дорозі, суко? – на ходу кинув ґевал і зник за дверима.

      Катя залишилася стояти. Механічно підняла згорток…

      І знову впустила.

      Зверху впустила троянду.

      Доля наздогнала її цієї миті – наздогнала й накрила непроглядною чорнотою.

* * *

      – Ви не бачили тут дівчини в червоній курточці? Ви не бачили тут… Сам такий. Стривай… Пані, пані! Ви