Самум (збірник). Марина и Сергей Дяченко

відрізали з крісла навпроти.

      Ірина помовчала.

      – Ти б відпустив мене, Олегу, – сказала нарешті. – Що я тобі зробила?

      Демон дивився повз неї – на Катю й Максима за дальнім столиком. Ірина повернула голову; Катя підвелася, щось сказала чоловікові, взяла сумочку з крісла, рушила в бік убиральні…

      Максим узяв свій телефон, що лежав на краю стола.

      Ірина повернула голову. Знову подивилася на демона – в очі. Увесь цей день вона уникала його погляду, і не дивно; тепер чи алкоголь, чи завершена справа додали їй відваги.

      Очі в демона Олега були моторошні – жовті. З вертикальними зіницями.

      – За любов, – Ірина підняла келих із залишками вина на дні. – Ти пити не можеш? Ти не їси, не спиш, так?

      Демон мовчав.

      – Розкажи мені про себе, – не відчуваючи опору, Ірина нахабніла. – Якщо вже ти в мене вселився, а не в когось іншого… Ми майже родичі, так?

      Демон мовчав, але очей не відводив.

      – Ти був людиною? Звідки ти взявся? Розкажи, мені ж цікаво… Демон звів кутики губ.

      – Добре, – Ірина зітхнула. – А чому ти вселився в мене? Хіба я щось можу? Чому не в міністра якого-небудь, не в мільйонера?… Чому ти не вселився просто в Катю, якщо тобі так закортіло її врятувати?

      Демон відкинувся на спинку крісла. Нарешті опустив очі:

      – А ти сама як думаєш?

      – Ніяк, – зізналася Ірина. – Я гадки не маю, чого ти до мене причепився.

      – Ти відьма.

      – Та яка я відьма, – Ірина зітхнула. – Я справжнісінька шарлатанка, кручу-верчу, шепчу-брешу…

      – А ким ти мріяла стати в дитинстві? – раптом запитав демон. – Відьмою?

      – Лікарем, – зізналася Ірина.

      – Нащо?

      Ірина задумалася.

      – Нінащо. Просто так.

      – Допомагати людям?

      – Ну що ти за… – Ірина осіклась. – Яке там – «допомагати людям»? Мені б хто-небудь допоміг! Я все життя сама-самісінька, ні грішми підтримати нікому, ні блатом, ні добре слово сказати… Батько – алкоголік, мати – п'яниця! Ну, вступила я до медучилища, ну, покрутилася в поліклініці сестрою… Знаєш, які там зарплати? Кому я з такою зарплатою допоможу?!

* * *

      Катя поправила перед дзеркалом макіяж. Усміхнулася; щасливе лице, бліде під тональним кремом, із заплаканими очима – заплаканими й веселими… Як багато може статися за один день. Крах і відродження. Кінець і початок.

      Вона підморгнула своєму віддзеркаленню. Зараз вони разом поїдуть додому. Їх зустріне Джина.

      Вона засміялася.

      З убиральні було два виходи; розтягуючи мить щастя, Катя пройшлася по маленькій критій оранжереї. Постояла біля акваріума з великими червоними рибами. Повільно повернулася до зали.

      Тихенько грала музика. Макс сидів упівоберта, лицем до виходу з туалету, куди пішла Катя; не бачачи її, він розмовляв по телефону. Крізь тихий шум і ніжну музику до Каті спершу долинула інтонація – муркотання. М'який рокіт. Мед і вершки, шовк і оксамит, голос закоханого чоловіка.

      А потім вона почула слова.

      – Сонечку, – говорив комусь Макс, – сьогодні ніяк, я зайнятий. А завтра обов'язково.