Говори, серце, не мовчи. Жанна Куява

тобі це сказав? – цікавлюся.

      – Ні, Олена.

      – Олена?

      – Так.

      (А я вважала Ксенію з Оленою спільницями.)

      – Нікіта приділяє тобі забагато уваги, – припускаю. – Мабуть, саме це й не подобається Ксенії.

      – Мені вона подобається, – каже Елла.

      – Хто?

      – Ксенія.

      – Ксенія?

      – Так. Знаєш, вона – чудовий приклад жінки-партнера: віддана, покірна, коли треба жорстка, а коли треба ніжна, з хитринкою, знає, чого хоче. Без неї Нікіта не почувався б таким упевненим.

      (Нічого собі висновки!)

      – Здається, тут усі від нього в захваті, – маю на увазі переважно офісних «блискучих чілок».

      – Так, він має колосальний вплив на них, – погоджується Елла, ніби зчитує мої думки.

      – Влада, успіх, гроші шалено притягальні, – висновую.

      – Сексуальні, ти хотіла сказати?

      – Та ні, якраз притягальні, – усміхаюся. – Сексуальність – штука індивідуальна. Гадаю, людину в іншій вабить та якість, якою вона хотіла би бути сама наділена.

      – Будь ласка, рол із лососем, – офіціант ставить перед Еллою велику тарілку з яскравим зеленавим наїдком. Це – невеличкі шматочки риби, обвиті тонкими кружальцями свіжих огірків та прикрашені листям салату й скибкою лимона. Виглядає страва не вельми апетитно, сказати по правді.

      – Ваші сирники з курагою, медом та сметаною, – це вже юнак звертається до мене. Ми з Еллою зробили замовлення, щойно прийшли. А допіру, подякувавши, беремося до обіду.

      – Роли – так собі, – пазуриста кішка не в захваті від замовленої страви. – Моя хатня робітниця готує смачніше, – уточнює.

      Я ж апетитно наминаю порцію однієї з улюблених, хоч і звичайних страв. Сирники, бувало, ми ліпили вдвох із мамою, коли вона почувалася дужою. Тепер часто ловлюся на тому, що найбільше смакує та їжа, чий смак відомий із дитинства, пов’язаний із домом. А все інше – ніби щось чуже, тому й цікаве хіба на пробу, задля оцінки, яке на смак.

      – То що там із сексуальністю, Віро? – знаходиться Елла. – У чому, ти вважаєш, вона проявляється?

      Я на мить задумуюся.

      – У внутрішньому спокої, наприклад, – відповідаю.

      Елла мовчки у мене вдивляється.

      – А в Нікіти його немає?

      – Немає.

      – Чому ти так вважаєш?

      (От тільки не гнівайся потім, що зачепила цю тему.)

      – Та він упевненого тільки вдає. Цей його сміх… такий нещирий! Кругльов насправді скутий, не розслаблений, щось його гризе. Може, й не підозрює, як награно поводиться. Думаю, його поведінка завжди залежить від місця, ситуації і людей, біля яких він шукає одного: вигоди. А справжнє задоволення життям і внутрішній спокій – вони ж практично не залежать від інших, тільки – від себе. Така моя думка.

      Елла поволі жує, слухає, що говорю.

      – Є одна притча про внутрішній спокій. Може, знаєш…

      – Ану ж?

      – Про чоловіка, який шукав тихе й спокійне місце, щоб почути себе, встановити, так би мовити, контакт із своїм внутрішнім «я».

      – Ні, не