Візит до Імператора. Марина и Сергей Дяченко

великий, неправильної форми м’яч, неначе голова снігової баби…

      Котиться по краю кільця – і падає всередину…)

      Він вибіг на цей незнайомий двір, під це незнайоме сонце, під погляди незнайомих бабусь. Тих бабусь, яким так і не судилося стати свідками його польоту…

      (Вогонь…)

      Хтось крутив пальцем біля скроні; він біг тротуаром, зачіпаючи перехожих, кинувся до телефону-автомата, але не зміг набрати номер і побіг далі…

      (Зелений двір під ногами. Скрегіт бляшаного козирка…)

      Ось він, дім.

      Ось поверх.

      Ось двері.

      Зараз відчинять…

      – Мамо!..

* * *

      Стіни душової були облицьовані білими кахлями. Подекуди замість кахляних квадратів, що випали, темніли порожні бетонні чотирикутники. На стелі набрякали важкі краплі, а із душа хльоскала широким віялом гаряча, дуже гаряча вода.

      Бутон[3]

      Коли мені було років дванадцять, я захоплювався важким роком і екзотичними рослинами.

      Незрозуміло, яким чином ці дві прихильності вживалися одна з одною. Однак цілком вживалися; що ж, у нашому класі половина хлопчаків захоплювалася важким роком, адже це круто. А поритися в землі, пророщувати насіння в скляній пробіроці, а потім закопувати його в пісок навпіл із чорноземом і чекати, коли з’явиться паросток, – мені було просто приємно.

      Ми кепсько розбиралися в музиці. Важким роком у нас вважалося все, що гриміло, ревло, бряжчало і гнітюче діяло на психіку батьків. Касети переписували одне в одного; обмінювалися також і усілякими матеріалами – картинками, плакатами, фотографіями. Стіни навколо мого ліжка (а я був єдиною дитиною в сім’ї, й в мене була окрема маленька кімната) були обклеєні масштабними зображеннями рогатих личин, які виражали нестримну лють. Батьки, звичайно, буркотіли, мати зопалу якось пошматувала кілька особливо паскудних плакатів – однак я був упертий, і вони врешті-решт змирилися, запевнивши одне одного, що я «переросту».

      Батьки на той час добре заробляли і не скупилися, коли мова заходила про мої «кишенькові витрати»; вони дбали, певна річ, передовсім про те, щоб я купував паростки, насіння і цибулини у великому квітковому магазині на розі, себто моє «мирне» захоплення у такий спосіб мало витіснити «агресивне». І я справді купував паростки, насіння та цибулини – проте при нагоді купив і чорну футболку із зображенням тріумфуючої рогатої пики. Картинка була така вириста, що навіть мені ставало не по собі, коли я довго її розглядав. Від батьків існування футболки довелося приховувати – я зберігав її в шухляді письмового столу, куди мама, яка подеколи потрошила мою шафу на предмет брудних речей, ніколи не заглядала. І звичайно, виходячи в ній з дому, я завжди накидав поверх футболки куртку або вітрівку.

      Якось наприкінці квітня, в суботу, я повернувся зі школи після п’яти уроків, пообідав, перевдягнувся і подався в квітковий магазин на розі – подивитися на проспекти, прицінитися і, якщо пощастить, що-небудь купити.

      Продавець був новий. І проспект був теж новий – хризантеми, цикламени, ноліна,

3

© М. та С. Дяченки, 2002