Як не боятися відмов та рушити до мети. Джиа Джианг

до реальності, друже! Успішні стартапи – тільки для особливих геніїв, таких як Білл Ґейтс та Стів Джобс. Ти ж такий самий, як і всі інші, – імітатор».

      Потім я почав на себе злитися: «Якого дідька ти робиш? Наскільки дурним треба бути, щоб відмовитися від хорошої роботи та стрімголов зануритись у невідому справу?»

      Мені також було шкода Трейсі, я був переконаний, що підвів її, що вона розчарувалася в мені. «Бачиш, як усе це болісно? Ти збираєшся ще раз це повторити й іще раз дістати відмову? Нізащо!»

      Зрештою, я почав відчувати страх: «Що тепер? Що тепер скажуть твої друзі? Батьки твоєї дружини? Вони, напевно, вважають, що ти нерозумний та безвідповідальний чоловік і батько – і, може, це справді так».

      Проблема з непевністю в тому, що вам починає здаватися, наче кожен може вам відмовити, навіть найближчі люди. Перший робочий день після відмови інвестора був мерзенним. Коли я повернувся додому того вечора, мені здавалося, що маю вибачитися перед Трейсі. Я сказав їй, що мені шкода через свою невдачу і що я почав думати, що стартапи – то не моє. Я говорив, що можу скоротити наші збитки та почати шукати нову роботу на кілька тижнів раніше, ніж планував, щоб нам знову почали надходити гроші.

      Коли я закінчив, то подивився на Трейсі, чекаючи, що вона підійде до мене й обійме зі співчуттям. Натомість дружина привела мене до тями. «Я дала тобі шість місяців. Не чотири, – сказала вона. – У тебе залишилося ще два місяці. Продовжуй і не лишай приводу для депресії». Я був готовий здатись, але Трейсі мала іншу думку. Вона була заведена, наче розлючений квотербек, який схопився за маску лайнмена з команди-суперника та кричить на нього, після того як тому вдалося прорватись із м’ячем. Це був іще один момент, коли я зрозумів, що мені пощастило бути одруженим із Трейсі – більше, ніж Трейсі пощастило бути одруженою зі мною.

      Я погодився продовжити ще два місяці й протягом цього часу мав зробити все належне, щоби втілити ідею та запустити компанію.

      Утім, провал із пошуком фінансування викликав у мене страх перед наступною відмовою. Я хотів звертатися до нових інвесторів, але відчував, що мене паралізував страх: а якщо вони всі відмовлять і моя мрія помре? Коли я подивився на себе в дзеркало, то побачив амбітного хлопця, який не міг упоратися з відмовами. Я провів багато років, працюючи в безпечному середовищі та ховаючись від ризиків за командою. Я не звик бути на передньому краї. Якщо ж справді хотів стати підприємцем, то мав навчитися краще давати раду відмовам. Лише після чотирьох місяців чи подумали б Томас Едісон, Коносуке Мацусіта чи Білл Ґейтс про те, щоб здатися? Звичайно ні!

      У мене було два місяці на те, щоб покращити додаток та знайти додаткові інвестиції. Проте я зрозумів, що тепер маю шукати спосіб стати сильнішим перед відмовами. Я мав не лише перебороти свій страх, але й навчитись усміхатися, дивлячись йому в обличчя. Якщо я був Давидом, то відмова була моїм великим волохатим Голіафом. Я мав знайти правильні інструменти, правильні обладунки та правильну пращу з каменем, щоб його завалити.

      Я