Земля мертвих. Жан-Кристоф Гранже

ніколи немає поруч і у вас жахливий розклад.

      – Неправда. Завжди вертаюся наприкінці робочого дня, щоб побачитися з Таде й повечеряти з ним разом.

      Адвокатеса розсміялася майже розчулено.

      – Ніхто вам не повірить. Злочинці не працюють в усталений час.

      – У Бригаді карного розшуку розклад завжди той самий. Я більше не сиджу в засідках і не бігаю за бандитами.

      – Пані Корсо каже, що ви п’єте.

      – Келих вина, зрідка. Не більше норми.

      – Вона також запевняє, що ви вживаєте наркотики.

      Корсо здригнувся: кокаїнове минуле, вбивство Мами, анонімне лікування.

      – Брехня.

      – Справді? – не повірила вона. – Ані смужки порошку вряди-годи?

      – Я ішачив на Нарковідділ. Коли ночами чатуєш на продавця трави, щоб прихопити його, часом кортить збадьоритися. Але тепер усе позаду.

      Жано перегорнула сторінку, а також виділила деякі рядки в документі.

      – Вона стверджує, що ви небезпечний і тримаєте зброю.

      – Якщо й тримаю, то лише для захисту невинних.

      – Ви вбили п’ятьох людей. Її адвокат десь доп’яла протоколи, що засвідчують ваші подвиги. Пункти 33, 34, 35, 47 і 63. Мушу визнати: вона добре попрацювала.

      Сімох, сонечко. Миттєво згадав убитого горопаху з автостоянки, що порпався в багажнику. Череп його приятеля розбився об стіну, і через відкритий рот у нього вийшов димок від пострілу.

      – Лише виконував свої обов’язки, – захищався він. – Або я, або вони. До того ж уколошкав найзапекліших душогубів.

      – Вона також дорікає, що ви зловживали силою.

      – Знову неправда. Ніколи не даю волю рукам.

      – Адвокат додала до справи цілу купу скарг на вас із боку підозрюваних, що…

      – Та це ж найгірші покидьки! Хай їм грець, ви хоч уявляєте, з ким я щодня спілкуюся? Що ви собі думаєте? Гадаєте, що побалакаєте з ними ґречно – і вони вам усе розпатякають? Вулиця – суцільна боротьба. Моя сила слугує суспільному благу. Але в звичайному житті я не годен когось образити.

      Адвокатеса нашкрябала кілька слів і знову заговорила:

      – Проте є скарга від 4 січня 2016 року… Пункт 57 висновків. Емілія Корсо обстежилася в лікаря наступного дня. Він засвідчив, що…

      Корсо нетерпляче змахнув рукою. На мить заплющив очі й пригадав той доленосний вечір, коли він її застукав, а тоді збагнув, як далеко Емілія може зайти в божевільних витівках: чхати вона хотіла, що в кімнаті поруч спить син. У ту мить він не бити її хотів, боявся тільки, що вона заподіє собі справжнього лиха.

      – Вона сама себе мордувала.

      – Тобто навмисно покалічила себе?

      – Не зовсім так, як ви могли б подумати. Вона…

      – Прошу?

      – Годі. – Корсо схилився над письмовим столом і почув, як під кріслом зарипіли дерев’яні ніжки. Краплі поту виступили на корінцях волосся. – Не піду цим шляхом. Допоможіть мені знайти іншу зачіпку, аби я міг виграти справу.

      – Якщо ви не хочете обвинувачувати суперницю, вигадайте щось надзвичайне, спробуйте виокремитися з натовпу