Земля мертвих. Жан-Кристоф Гранже

підйомник з бічною решіткою, і, не вмикаючи світла, піднявся нагору. На другому поверсі коротко натиснув на дзвінок, адже зараз він тут лише в гостях. Минула хвилина – не чути ані звуку. Він знову подзвонив. Дві хвилини. Ймовірно, нікого немає. Вже 15-та година. Мабуть, Ахтар кудись вийшов у справах. Але внутрішній голос змусив його ще трохи зачекати.

      Нарешті на порозі з’явився низенький темношкірий дядько з гладким волоссям. Стояв босоніж, у довгій білій сорочці й піжамних штанях, і здавався привидом на темному тлі кімнати. Тут явно не звикли відчиняти віконниці.

      – Пан Ахтар Нур?

      Чоловічок захитав головою, як заведено в індійців. Корсо показав йому поліційний значок.

      – Можна до вас?

      Ахтар відступив, аби той зміг пройти. Корсо розгледів господаря зблизька – зморщена шкіра, напомаджене волосся стояло сторчма: ґуру щойно прокинувся після сієсти.

      У темряві вимальовувалася велика кімната, оздоблена на східний лад: килим на долівці, шпалери на стінах, меблі без ніжок – мабуть, тут завжди сиділи просто на підлозі. У повітрі линули пахощі карі та спецій.

      – Чай? – несподівано спитав Ахтар пронизливим голосом.

      Він манірно пригладив волосся. Корсо лише заперечно махнув головою. А тоді зробив кілька кроків усередину кімнати й виявив у глибині декілька комп’ютерів, що стояли на столі. Вони були єдиним джерелом світла в приміщенні, але самі монітори беззвучно показували розмиту картинку. Корсо змінив думку: Ахтара він застукав за роботою, а не після сієсти.

      Перед тим, як відчинити двері, індієць закодував кожний екран.

      – Я вам заважаю?

      – Мав терміново закінчити монтаж, – засміявся індус, склавши руки човником на знак вибачення. – Вам не важко роззутися?

      Корсо вдав, що не почув. Він уже був роздратований. Не зводив очей із закодованих екранів, що білясто відблискували в темряві.

      – Ви насправді не хотіли би масали-чаю? Або сандешів? Це такі бенгальські солодощі, їх…

      – Годі балакати, Ахтаре, – перервав Корсо і став обличчям до індуса.

      Він більше не хотів з ним панькатися. На гуру тантризму чекало важке пробудження.

      14

      – Покажи-но мені, чим ти тут займався…

      – Не можу, це таємниця.

      У сутінках золотаво-коричневе лице Ахтара нагадувало блискучий панцир великого жука-скарабея.

      – Для поліції не повинно бути таємниць, хіба ти цього не знав? – промовив Корсо і штовхнув індуса в крісло на коліщатах, що стояло перед консоллю для відеомонтажу.

      – Все закодовано, я…

      – Мені потрібні зображення, Ахтаре, – проказав коп, поклавши йому руки на плечі. – Чого ти боїшся? Я й не таке бачив. Хіба що твій бізнес незаконний.

      – Зовсім ні! Моя фірма…

      – Коди.

      Корсо став позаду продюсера, витягнув з кобури Sig Sauer і дослав кулю до патронника, а тоді приклав зброю до вуха Ахтара.

      – Почнемо з першого екрана з лівого боку. Тільки-но поворушишся, аби стерти що-небудь,