Промінь. Марина и Сергей Дяченко

за мене. Не сумуй. Коли ти зробиш свою роботу, і вмреш на «Промені», ти будеш з нами, ми разом поїдемо в кругосвітнє плавання. Ти, я, мама, всі друзі…

      – Але… можна – я вмру прямо зараз?!

      Максимове лице на екрані завмерло.

      – Лізо, – сказав він пошепки. – На Землю потрапляє тільки той, хто зробив свою роботу. Хто вб’є себе завчасно – ніколи, ніколи не побачить Землі. Він умре назавжди. Він кружлятиме мерзлою гидотою на забутій орбіті. Прошу тебе, пам’ятай про це і всім розкажи!

      Ліза приклала долоню до екрана. Притулилася лобом до батькового лиця по той бік зв’язку.

      – Ти впораєшся! – сказав Максим. – Ми ще зустрінемося! Люблю тебе, донечко. Я хотів би завжди…

      Екран моргнув і згас.

ДЕНИС

      Він звалився в крісло, відчуваючи, що й футболка, і штани промокли від холодного поту. У кутку кімнати стоп-кадром висіла голограма: дівчина притулилася лицем до великого екрана, сивий чоловік з екрана тягнеться до неї, наче крізь скло…

      Голограма зникла. Славік витріщався на те місце, де вона щойно була:

      – Оце так? Це – вплив? Живе кіно, чотири-де. Охрініти. Що це ми бачили?

      Інші довго мовчали.

      – Нічого собі дівчинку торкнуло, – нарешті промимрила Марго.

      – Я попрошу, – сухо заговорила Еллі, – пам’ятати, що це симуляція. Дівчинки немає, нікого не «торкнуло», виконується програма, от і все. А ми дивимося кінце – чотири-де, як Славік сказав…

      – Хтось дивиться, – так само під ніс промимрила Марго. – А хтось у ньому грає…

      Вона подивилася на Дениса, той відвернувся. Дотягся до пляшки з водою, скрутив кришку, наче голову, і вилив у горло відразу цілу склянку. Слова «Люблю тебе, донечко» грудкою стояли в нього у горлі. Це він написав текст для «примари» на екрані. Це він озвучив роль мертвого чоловіка на ім’я Максим. Тепер його нудило цим текстом.

      – Денисе! – Еллі встала, підійшла до нього, схрестила руки на грудях, як екзаменатор. – Ти мене чуєш? Перестань гратися з ними в татуся! Їм нахрін не потрібна твоя емпатія, ти великий хлопчик!

      – Дивися! Дивись-дивись! – Славік повернувся до екрана. – Оживилися, пупси!

      Червоний графік, що ілюстрував «щастя», зрушився з нульової позначки й повільно поповз угору.

      – Вдалося! – Славік підстрибнув з грацією слоненяти, аж підлога здригнулася. – А що там у них сталося?

      – Дівчинка побачила привид батька, – поблажливо пояснила Еллі, – пішла до інших дітей і підлітків, а в неї великий авторитет… І розповіла, що оплакувати батьків не треба, і смерті боятися не треба, тому що в майбутньому в них нова зустріч, Земля, навколосвітня подорож… І в них з’явився сенс життя: скоріше виконати своє завдання й звалити на канікули.

      – От зараза! – емоційно сказав Славік. – Хто б мені таке запропонував – я б не відмовився… – Він з новим інтересом подивився на Дениса. – А ти молодець, виявляється… пацан!

      Він ляснув Дениса по спині, і в того задзвеніли всі нутрощі.

      – Не роби так більше, – буркнув Денис.

      – Добре-добре,