Промінь. Марина и Сергей Дяченко

батьків і дім, той мілкий ставок, навколо якого вони з батьком ганяли на велосипедах… Ні, стоп. Він хотів оглянути територію, він її оглянув. Дядько Роберт не з тих, хто залишає лазівки. Денис просто поставив пташку навпроти справи, якої не можна залишати за спиною. Неможливо втекти – «пташка»…

      – Агов, тінь батька Гамлета! Ти тут?!

      Він видихнув крізь зуби. Озирнувся, докірливо подивився на Еллі.

      – Вибач, не хотіла так репетувати, – вона всілася на пляжний стілець.

      – Більше не називай мене так.

      – Як? «Тінь батька Гамлета»? Добре, не буду, вибач…

      Денис подумав, що семеро з десяти дівчат зі шкільного класу продовжували б дражнити його «тінню» й радіти, що намацали слабину. Або Еллі добра й шляхетна, або їй щось від нього треба.

      – Я тут подумала, – сказала Еллі. – Твоя правда, все це дуже дивно, організатори мають бути нереально круті… А що, як це міжнародний проект? От прямо взагалі – спільний для всіх землян. Є фактор, якого ми не знаємо. Наприклад, спецслужби різних країн давно працюють разом проти зовнішньої загрози.

      – Злі, агресивні інопланетяни? Жуки-черв’яки?

      – Ми не знаємо, – Еллі не всміхнулася. – Я спілкувалася з цілим натовпом, моїми конкурентами, кожний з них був – зірка. Ні, реально, дуже розумні люди. Ми писали тести, потім частина людей відсіювалася, ми знову писали тести… Це не імітація й не гра. Таке враження, що організаторам справді було важливо розв’язати це завдання, що вони чекають від експерименту дуже цінної інформації…

      – Наприклад, якої?

      Еллі перевела дух:

      – Наприклад… Якщо корабель справді відправили, двадцять років тому, в нашій реальності, але – таємно?! Якщо люди на кораблі зіштовхнулися з проблемами, і ми – ми! – працюючи з комп’ютерною симуляцією, допомагаємо їх розв’язати?!

      – Якщо корабель летить з білясвітловою швидкістю, їхній час уповільнений порівняно з нашим. А не навпаки.

      – А що, як його тільки готують до запуску? Що, як ми відпрацьовуємо протоколи для майбутньої експедиції?

      Денис хотів замислено потерти носа, але, щойно торкнувшись, відсмикнув руку й поморщився від болю:

      – От що треба зрозуміти… Хто – «ми»? Чим ми такі цінні? Крім тебе, зрозуміло, відібраної з купи зірок. Марго – ординарна дівчинка з великим серцем, Славік більше схожий на клоуна…

      – Я не знаю, чим вони цінні. І ти не знаєш. Але організатори мого проекту – науковці світового рівня, росіяни й китайці. Вони не клоуни, повір. Усе має сенс. Уяви: ану ж у проекті беруть участь чотири сторони, і кожна добирає учасника за своїми критеріями? От ти, наприклад… Ти ж явно не простий хлопчик. Ну зізнайся. Ці твої розрахунки на аркуші паперу…

      – Я простий хлопчик, але так, я молодець з деяких предметів.

      – Математика?

      – У тому числі.

      – Чому ти відразу не сказав? Чому почав ліпити про якогось дядька…

      – Еллі, – сказав Денис. – Ти народилася вчасно?

      – Що?!

      – Ти народилася