Між двох орлів. Ярослава Дегтяренко

запорожців почали ставати дійсністю, особливо коли кошовим отаманом став Яків Барабаш20.

      Звідки цей Барабаш узявся, чому прийшов у Січ і як так вийшло, що він, здобувши прихильність більшості черні, був обраний кошовим замість лояльного до Виговського Павла Гомона, не замислювався ніхто. А навіщо? Головне, що пан кошовий має достатньо грошей, щоб пригостити всіх охочих горілкою, та вельми ненавидить городову старшину, яка жирує коштом простих козаків. Адже настрій більшості виливався в постулат: «Скинули, слава тобі Боже, польських панів, так натомість нам своя ж старшина на шиї ярмо накидає! Тож треба бити свого, щоб чужий боявся!»

      Мало хто усвідомлював, що з 1648 року, коли низові козаки пішли за Хмельницьким на війну з Польщею, Україна змінилася – замість провінції Речі Посполитої перед світом постала нова держава, яку сусіди почали брати до уваги та шукати з нею дружби. А становлення нової держави неможливе без зміни суспільного ладу та створення нових органів влади, відходу від старих традицій і звичаїв, які були рушійною силою для обстоювання волі. Проте не варто було забувати й про справедливість – становлення держави не мало відбуватись шляхом збагачення одних і зубожіння інших. Новоявлені пани не розуміли, що народ, ковтнувши волі, змінився.

      Але найгіршим було те, що ні ті, ні інші не розуміли головного: сила України в єдності її народу – від останнього жебрака до гетьмана.

      У той жовтневий день Барабаш сидів у своєму будиночку сам – йому було відомо, що гетьман Виговський скликав раду в Корсуні, куди запрошена уся старшина та по двадцять простих козаків з кожної сотні. Проте туди не запросили жодного запорожця. Вочевидь, Виговський чудово розумів, що Барабаш йому явний ворог і запрошувати його на раду все одно, що самому собі сала за шкуру залити. Але для Якова залишалось загадкою те, чому Іван не приборкує Запорожжя силою? Чому обрав такий незвичний спосіб – заборонив купцям вести з козаками торгівлю? І ця заборона давала перші результати – Січ почала відчувати нестачу хліба, пороху та куль. Козаки-зимовчаки, які звикли жити своїм трудом, ремствували, позбувшись доходів від збуту своїх товарів – сушеної риби, скота, меду. Але їхнє невдоволення спрямовувалося не на гетьмана, а на кошового, бо, на думку людей, саме Барабаш мав вирішувати ці питання. Тому Яків і сидів у самоті, міркуючи над цими труднощами, коли у двері постукали. «Увійди!» – з роздратуванням дозволив він.

      Увійшов козак і доповів, що кошового бажає бачити якийсь старий. Яків здивувався, проте наказав привести незваного гостя. У світлицю зайшов бідно вдягнений і щуплий чоловік маленького зросту, фізіономія якого не мала жодних примітних рис, крім кудлатої бороди та таких же густих брів над блідо-блакитними, ніби вицвілими очима. Гість ввічливо вклонився та мовчав.

      – Чого тобі треба, старий? – запитав Яків.

      – Правди, – лаконічно відповів відвідувач.

      – Правди

20

Яків Барабаш (? – 1658) – кошовий отаман Запорозької Січі, обраний у вересні 1657 року. Наприкінці 1657 р. вперше за історію Запорожжя прийняв титул кошового гетьмана. Походження Барабаша достовірно не відоме. Участі у Визвольній війні 1648—1654 рр. він не брав – жодні нині відомі історичні джерела його не згадують.