Між двох орлів. Ярослава Дегтяренко

не спиталися дозволу царя на вибори, а самі впоралися!

      Ще Матвєєв повідомив, що цар Олексій надішле військо, про яке просив Павло Тетеря. Покійний Хмельницький справді відправляв його послом до царя просити помочі, але тоді були інші обставини – влітку нависла загроза спільного походу Криму та Польщі в Україну. Але нині ця небезпека минула і московське військо було більш ніж недоречне.

      Тетеря влітку довгенько пробув у Московії та привіз звідти тривожні чутки – цар цікавився можливістю збору податків з українців, мотивуючи це тим, що не має жодного прибутку з України, самі лише видатки. От і розпитували дýмні дяки22, скільки ж грошей можна зібрати з посполитих23. Частина цих коштів повинна відправлятися до царської скарбниці, а решта йти на утримання звичайних козаків, бо жалування їм уже давно не платять. Але, довідавшись, що в Україні назбирається близько трьохсот тисяч служивих козаків, натякнули, що таких має бути не більше шістдесяти тисяч і всі вони мусять бути записані у реєстрі, а інші нехай стають поспільством. І в такому випадку для посилення козацького війська треба по українських городах, звичайно ж, тих, які розташовані подалі від неспокійного кордону з поляками і татарами, завести воєводські управи та поставити залоги з московськими солдатами, які мають годуватися коштом місцевого населення, – мовляв, воєводи доглянуть і за збором податків, і за безпекою царських підданих. І до того ж цим солдатам треба буде виділити землю, щоб вони могли завести власні господарства та перевезти з Московії свої родини. Цього ж вимагав і Матвєєв, недвозначно натякаючи, що цар Олексій бажає переглянути пункти угоди, укладеної 1654 року в Переяславі. На що отримав від Виговського ввічливу, але чітку відповідь, що, мовляв, хоч Військо і присягало на вірність Олексієві, проте це було ще за Хмельницького, а як помер старий гетьман, то померла з ним і присяга. Тож не варто так далеко заходити в чужу країну, бо далеченько буде тікати – козаки в змозі дати гідну відсіч. Матвєєв, звичайно ж, образився, що так невдячно відкидають щиру царську турботу.

      Не треба великого розуму мати, щоб помітити в цьому піклуванні пряме бажання послабити владу гетьмана та підкорити українців безпосередньо царю, знищити українську державність, змішати українців з москалями, послабити козацтво як панівний стан воїнів.

      До Виговського вже дійшли чутки, як царські воєводи розправилися в Литві з усіма охочими стати козаками24. А Матвєєв відкрито вимагав, щоб українці залишили Старий Бихов, оскільки це вже царська земля і тому там не повинно бути жодного козака! А відсутність у грамоті звернення до Виговського як гетьмана породжувала підозри, що у найближчому майбутньому гетьман як такий взагалі не буде потрібен – його або замінять воєводою, або нав’яжуть силою кого-небудь із місцевих полковників, відданих царю.

      Такі перспективи одночасно і лякали козацьку еліту, і бентежили

22

Дýмний дяк – посадовець у Московії у XVI—XVII ст., який займався державним діловодством.

23

Посполиті, поспільство – назва міщан та селян, що виникла після Національно-визвольної боротьби 1648—1654 рр. в Україні. Згодом поспільством називали лише вільних селян.

24

Йдеться про події на території Білорусі влітку 1657 р., де відбувалося масове покозачення селян. Цьому процесу сприяв полковник Іван Нечай, який встановлював владу українського гетьмана у Могильовському повіті. Але поширенню козацтва активно протидіяли царські воєводи, силою та тортурами повертаючи людей до феодально залежного селянства та запроваджуючи царську владу.