Між двох орлів. Ярослава Дегтяренко

Він навряд чи відмовить тобі – я розповів йому, як несправедливо вчинили з беззахисною вдовою зацного козака. Гетьман дуже обурився такою несправедливістю і бажає тебе бачити. Тому завтра підемо до нього разом. Слухай, Марічко, – вкрадливо заговорив Павло, – а чим ти мені віддячиш за мій клопіт?

      – Тобто ти хочеш від мене грошей? – вигукнула Марія, зробившись багряною від обурення. «Отже ж я дурепа! – досадливо думала вона. – А ще раділа з того, що він мене пам’ятає! А він такий самий, як всі, – зажерлива корислива тварюка!» А потім сухо промовила: – У мене зараз немає багато грошей. Але якщо мені повернуть млин, то я обіцяю тобі, що… А скільки ти хочеш?

      Павло аж фиркнув зо сміху та мовив:

      – Мені не треба грошей, Марічко. Я хочу, щоб ти мені віддячила іншим.

      – А чого ж ти тоді хочеш? – спантеличено запитала вона.

      – Тебе, – лаконічно відповів Павло, пустотливо блиснувши очима.

      Почувши це, Марія аж запашіла та вибухнула гнівом:

      – Мерзотник! Ти вимагаєш від мене в обмін на допомогу стати твоєю коханкою! Так? – І замовкла, бо Павло похабненько захихотів.

      – Ох, Марічко! Та мені таке й на думку не спало! – промовив він. – Ти вдова, і я вдівець, то чому б нам не одружитися? Нам же ніщо не заважає. Я саме це мав на увазі.

      – Я вже застара для заміжжя! – манірно вигукнула Марія. – У мене діти є, і мені треба про них дбати, а не чоловіка собі шукати!

      – Ой! Застара вона! Не прибіднюйся! – єхидно осміхнувся Яненко. А потім подивився на неї – сонце сідало, і його світло проникало в сіни крізь розчахнуті двері, а Марічка стояла навпроти дверей, і промені осяяли її, пофарбувавши обличчя в золотаво-рожевий колір.

      Пам’ять повернула Павла в далекі дні молодості, коли вони теж ось так стояли при заході сонця. Тоді він освідчився їй, а вона відмовила, суворо заборонивши після цього навіть говорити з нею. Яненко зітхнув. «Та врешті-решт, чого вона ще й комизиться? Невже я такий бридкий їй навіть зараз, коли її чоловік давно помер? Але яка ж вона гарна! Господи!» – подумав він, а потім підійшов до жінки ближче та, дивлячись на неї згори вниз, палко заговорив:

      – Знаєш, Марічко, я так і не зміг забути тебе, хоча й минуло вже стільки років! І дня не було, щоб не згадував тебе. Згадував, якою ти була пустотливою в юності та як вправно пускала бісики очима, що доводила мене до божевілля своїми витівками. Хоч я й одружився з іншою, але все одно не зміг витравити тебе зі свого серця. Марічко, я кохаю тебе так само, як і в молодості. Погоджуйся, моє серденько! Погоджуйся, бо я не хочу більше упустити тебе! – І, вже не стримуючи себе, Павло міцно обняв її та спробував поцілувати.

      – Пусти мене! – пручалася Марія, чомусь злякавшись його запалу та відвертаючись. Однак голосно кричати не наважилась – ще Улита почує та пустить плітки. – Безсоромний! Та чи є у тебе совість?! Пусти негайно! Бо інакше закричу!

      – Кричи, моя люба, – незворушно відповів Павло та ще міцніше притис