«Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології. Юлия Буйских

окремо один сучасний міф, а саме міф про «берегиню», який є кабінетним вимислом. Така прискіплива увага до цього міфу зумовлена передусім його популярністю в українському суспільстві, а також необхідністю розкрити його зміст і витоки, щоб розвіяти стійке масове переконання в його архаїчності.

      «Берегиня», або Витвори кабінетної міфології

      Беззаперечним є факт, що будь-яке суспільство не може функціонувати без міфів. Міфи завжди лишаються яскравою образною конструкцією, яка твориться та функціонує за власними правилами, однак включена до різних сфер життєдіяльності суспільства. Будь-який міф – це своєрідне втілення потреби спільного переживання, спільного досвіду і пов’язаної з ним символіки. Моїм завданням не є засудження певних міфів або ж спрощене оцінювання їх у бінарних категоріях, наприклад, «добрі» вони чи «погані». У цій книзі увагу приділено переважно жіночим персонажам нижчої міфології саме тому, що жіночі постаті є найбільш хибно романтизовані, застереотипізовані й пов’язані із сучасними конструктами, створеними письменниками, псевдонауковцями, засобами масової комунікації тощо. Крім того, в нашому культурно-інформаційному просторі існують образи, витворені вже в новітні часи – вони не мають жодного «давнього коріння» та зв’язку ні з архаїчними ритуалами та міфами традиційного аграрного суспільства, ні з українським фольклором другої половини XIX – початку XX ст., зафіксованим тогочасними збирачами. Одним із найпопулярніших є образ «Берегині», на розгляді якого я зупинюся детальніше.

      Працюючи над цим розділом, я провела невеличкий експеримент. Спершу внесла в гугл-пошук слово «берегиня», потім спробувала пошукати інформацію про сполучення слів «українська богиня берегиня». У першій частині експерименту результати були такими: взуттєва фабрика, меблева фабрика, майстерня кераміки, фірма з пошиття вишиванок, медичний центр, кондитерська, житловий комплекс (ОСББ), магазин дитячого взуття, агентство домашнього персоналу, онлайн-газета жіночої громадської організації (всі об’єкти в різних регіонах України) – цілком звичайні (повсякденні) об’єкти з популярною нині назвою. А от уже предметно заданий пошук «українська богиня берегиня» дав посилання на велику кількість ресурсів, що не просто вказують на популярність цього поняття, ба навіть уже символу в публічному дискурсі, а відкривають цілий міфологічний метанаратив про «(давньо)українську богиню берегиню», яка буцімто є «символом життя і родючості, втіленням жіночності, оберігає оселю від зла і хвороб» тощо. Образ цієї начебто «давньої богині» використовується й у комерційних цілях, зокрема в такому етнографічно-рекреаційному комплексі, як «Мамаєва Слобода» в Києві, чи на курсах жіночої гімнастики «Сила Берегині», у легенду яких вписано давньослов’янське язичницьке походження жіночих тілесних практик (що, ясна річ, не підтверджується жодними історичними джерелами).

      Загалом варто вкрай обережно ставитися