Темна синя вода. Ручай. Радій Радутний

під якийсь камінчик було, але самого камінчика, мабуть, виколупали багато років тому.

      Ігорева, здається, була трохи простіша, без кульок, з пласкою гардою й з дерев’яними щічками замість шнурка.

      Крім саков, одягу та шабель, нападники заповіли нам два шкіряні мішечки, схожі на капшуки для тютюну. В живому вигляді я вже таких не зустрічав, але в музеї бачив колись. Особливого інтересу тютюн для нас не становив, але глянути…

      Капшук виявився важким. Ну як важким – не штанга, звісно, і не гантеля, але важкуватий, як для тютюну. Ми перезирнулись, і я рішуче смикнув за шворку, якою мішечок був замотузований.

      Монети.

      На стіл висипалось з десяток монет – дві руді, одна срібляста і решта чорні.

      О, так, це вже було значно цікавіше за якийсь там тютюн!

      Я витрусив і другий капшук. Здобич була приблизно така ж, але сріблястих монеток було аж три, і ще одна вигравала підозрілою жовтизною.

      Непогано козаки жили, непогано…

      Хоча хтозна. Може, це не так вже й багато?

      Я озирнувся на колег. Жоден не виявляв бажання прочитати лекцію з нумізматики, потицяти пальцем і недбало сказати: ось на цю можна купити воза з конем, а на цю – хіба що коржика з маком.

      Всі монетки були якісь кострубаті. В мої часи дітки розважались, малюючи кола навкруг монеток – так от, ці гроші для таких вправ не підходили. Рукою намалювати – і то вийшло б рівніше.

      Напилком їх пиляли, чи що? Чи, може, молотками лупили?

      З написами було ще гірше. Замість звичної великої цифри «1» або «2», або, скажімо, «10», монетки хизувалися вензелями, орнаментами, коронами, латинськими літерами, а одна, найчервоніша – профілем якогось горбоносого дядька – короля, мабуть. (Профілі письменників тоді ще на монетах не штампували.)

      Я взяв монетку до рук, покрутив. Виявив, що звати горбоносого Станіславом, і що він Rex Pol. З протилежного боку було написано GROSSUS POLON TRIPLEX. Навряд чи монетка побувала в полоні, отже, доводилось припустити, що мається на увазі Польща, а grosus, скоріш за все, гріш.

      – Галю, не пам’ятаєш, три гроші – це багато чи мало? Що за них можна було купити?

      Дівчина мовчки знизала плечима. Логічно. Якби мене спитали про те, скільки можна купити на три копійки 1910 року випуску, я б також не відповів.

      Серед польських, а може, ще чиїхось грошей затесався величенький мідний кругляк з написом російською «5 копеек» і вензелем на протилежному боці. В моєму дитинстві такі п’ятаки високо цінувались бабусями – вони їх онукам до синців прикладали. Кажуть, допомагало, але як на мене, то синець з п’ятаком сім днів сходить, а без п’ятака – тиждень. Так що різниці ніякої.

      Тільки, звичайно, в мої часи п’ятаки вже були значно чорніші й потертіші.

      Ми б, може, й ще пороздивлялися, а жовтеньку монетку і на зуб спробували, та Альберт щось коротко й малорозбірливо буркнув – мовляв, зав’язуйте. Важливіші справи маємо.

      Я мовчки згріб скарби в один з капшуків і недбало запхав його в сакви. Хтозна, скільки там. Буде нагода – будемо розбиратись.

      – Чергувати