Лютеція. Юрій Винничук

крабів, вона поклала її на шинквас і підморгнула бармену, той забрав гроші й поклав на їхнє місце решту, змовницьки усміхаючись.

      На потяг ми запізнилися на цілих десять хвилин, бо трамвай зійшов на Городоцькій з колії, і нам довелося плуганитися пішки, а що Ліля шкутильгала на шпильках, то скидалася на чаплю, або ні – на фламінго, бо була вся рожева. Хоча якщо подивитися скрупульозніше, то скидалася на блоху на довгих худих ногах в міні-спідничці, яку мусила час від часу обсмикувати, щоб не демонструвати перехожим свої польські майточки в зелену смужку. Дорогою нарікала:

      – Ти уяви, блін, ніхто мене не називає на ім’я. Ну, ніхто. Один казав мені то «сонечко», то «зіронько». Я спитала: ти що – астролог? І пішла від нього. Другий: квіточко, фіалочко, мальвочко… Бля, ботаніків ще мені бракувало! Послала нафіг. Третій: зайчику, кицю, горобчику, зозулько… Натураліст сраний! Четвертий був дуже серйозний, дальнобійник. Але коли сказав мені, що зараз прилаштує мені під хвіст карданчик, я луснула йому по вітровому склу капцем і втекла. Думала, п’ятий хоч буде нормальний. Так і попередила: щоб ніяких сонечок-кішечок-карданчиків. І ніби все було нормально. Аж одного ранку несе мені каву в ліжко і: ох ти ж моя палестинко! Я подумала – почулось, каву випила. А він: ану поверни тепер до мене свій сектор Газа! Тут я не витримала й висипала йому на голову попільничку. Але нарешті маю святий спокій. Тепер у мене класний чувак. Відразу мене підкорив одним-єдиним словом. Жодних там горобчиків. Обняв мене і каже: «Ну, ти й засранка! Як я тебе довго чекав!»

      – Тобто ти знову не самотня?

      – Та перестань, це ж суцільна фізіологія. А так – я й далі самотня. Особливо в суботу й неділю. Бо в нього сім’я. А я балдію коло телевізора, обнявши подушки. – Раптом спохопилася: – Ти тільки не подумай, що це натяк.

      – На що?

      – Та щоб ти до мене приперся розраджувати. Я просто не хочу тебе втрачати… – задумалась і уточнила: – Як друга.

      Я обняв її і цьомкнув у щічку, вона вдячно усміхнулася і тицьнула мені кулаком під ребра. І мала рацію – секс і дружба несумісні, в певний момент обривається або одне, або друге. Те, що між нами було, не залишило жодних романтичних спогадів. Один раз перед сном і вдруге вранці, вперше на п’яну голову, а вдруге з бодуна, коли нема кращого ліку на бодун від любощів. Просто двоє молодих тіл зустрілися в одному ліжку. Хіба це не достатня підстава, щоб притулитися?

      – А чого той чудик тебе палестинкою назвав? – запитав я.

      – Не знаю. Може, тому, що я тоді була чорна і кучерява.

      – На голові теж?

      – Іди, дурбецало! – ляснула вона мене по спині.

      – Не пригадую тебе чорною і кучерявою.

      – А що ти взагалі пригадуєш?

      – Сектор Газа мов зараз бачу.

      Вона розсміялася і відмахнулась від мене.

      На пероні людей було мало, ми пройшли уздовж перону в один бік і жодної дівчини не помітили, та, щойно повертаючись, побачили біля кіоску дівчину, що пила газ-бульку. З того боку, з якого ми йшли, її видно не було. Біля ніг її стояла валіза.

      – Вона? –