Біла ріка. Сергій Дячук

на Верховині. Гуцули повиходили з церкви і, за звичаєм, чоловіки та хлопці почали підходити до панотця, цілуючи різьбленого хреста в його руках. Панотець благословляв кожного на коляду. Радісно заревли трембіти та роги, сповіщаючи гори про народження Сина Людського. По тому чоловіки, що їх отець благословив, зібравшись докупи, почали під скрипочку колядувати, ходити по колу, підкидуючи догори свої бартки. Топірці хурчали, перекручувались у повітрі. За цим дійством спостерігали офіцери з солдатами Червоної армії, що стояли біля вантажівки. Один із офіцерів викрикнув:

      – Эй, поп! Почем опиум для народа?

      Солдати засміялися, але їхній сміх вже не було чути через коляду.

      – Вжей Пречиста Діва сена родила! Ой дай Бо! Вжей Сена родила, в лісі сховала! Ой дай Бо! Вжей невірні жиди сина шукали! Ой дай Бо! Вжей Сена шукали, лісе рубале! Ой дай Бо!

      Проминуть свята, і всі ці довговолосі гуцули підуть до лісу й будуть стріляти у цих приблуд, які зневажають звичаї та закони їхніх предків, їхню віру, їхній край. Хтось із хлопчиків-колядників не втримався і вигукнув:

      – Закрейтисе, курве! Свята закінчутсе і ме вас будемо колоте, мов свиней!

      Солдати припинили сміятися. Їхній офіцер забіг у натовп і почав то одного, то іншого хапати за груди: «Кто это сказал!? Блядь, кто это сказал?» Люди з презирством і огидою дивилися на цього офіцера-совіта та продовжували колядувати. Той ще більше розлютився, зарепетував:

      – Я вам покажу, вашу мать, свиней! Фашисти! Я вам покажу! – Раптом офіцер послизнувся на дорозі і впав, аж ноги задерлися. Малі, що були поруч, засміялись. Один із солдатів підбіг і допоміг офіцеру встати. Вдягнувши шапку, обтрусивши сніг із шинелі та прикуривши сигарету, він шкутильгав назад, до машини. Жадібно затягуючись димом, нервово бубонів:

      – Гуцулы, от, блядь, дикари, я им покажу – мало не покажется!

      Солдати вже не сміялися. Коляда з людьми зникла за поворотом, їй услід дивилися бійці та той офіцер.

      Перед приходом других руських в смерекові гори румуни відступили з Буковини без бою. Тоді хлопці з «зеленого гаю» спалили румунське староство в Довгополі. Це мало ніби повідомити новимстарим господарям, що гуцули більше не знають ніякої влади над собою. В центрі села Довгополя озброєна «банда» стояла перед знищеним староством. Догорало… Вогонь освітлював їхні молоді й старі замислені обличчя.

      Руський офіцер ходив згарищем на місці старої румунської адміністрації. Призначений новою владою війт, голова сільської ради, тупцював поруч. Трохи осторонь стояли біля студебекера солдати. Офіцер ліниво заматюкався:

      – Блядь! И кто это сделал? – і сам таки відповів. – Румунские фашисты!

      І сплюнувши, додав:

      – Вот бляди!

      Голова довго мовчав, але згодом усе ж таки наважився докинути п’ять копійок:

      – Та ні, пане офіцер, це наші, з того боку, зробили. Вони за вільну Україну.

      – А-а-а, украинские фашисты. Ну, ничего, мы им хвосты прижмем! – останні слова він вигукнув аж так голосно, що солдати біля машини розсміялися.

      Вони, горяни, відвоювали колись усі ці землі у прадавніх смерекових