Оголошено вбивство. Аґата Крісті

що потім, міс Блеклок?

      – Двері відчинилися…

      – Які двері? Їх двоє у вас у вітальні.

      – Ось ці двері. Ті двері, що в наступній кімнаті, не відчиняються. Вони лише зображують двері. Отже, двері відчинилися й у них з’явився чоловік у масці та з револьвером. Сцена була надто фантастичною, аби я могла щось сказати, але в ту мить я, звісно, подумала, що це якийсь дурний жарт. Він щось сказав – я забула, що саме…

      – Руки вгору або я стрілятиму! – драматично вигукнула міс Баннер.

      – Щось подібне, – сказала міс Блеклок, проте в її голосі прозвучав сумнів.

      – І ви всі підняли руки?

      – О, так, – сказала міс Баннер. – Ми всі підняли руки. Ми думали, що це гра.

      – Я не підіймала руки, – рішуче заявила міс Блеклок. – Мені це здалося таким дурним. Я була страшенно роздратована.

      – А потім?

      – Пучок світла від ліхтарика був спрямований просто мені в обличчя. Він засліпив мене. А потім я не могла повірити своїм вухам. Я почула, як куля просвистіла повз мене й ударилася в стіну біля моєї голови. Хтось зойкнув, а я відчула пекучий біль у вусі, і пролунав другий постріл.

      – То був жах! – утрутилася міс Баннер.

      – А що сталося потім, міс Блеклок?

      – Важко сказати – від болю й несподіванки я мало не втратила тяму. Постать у дверях раптом обернулася й, здається, спіткнулася, а потім пролунав ще один постріл, ліхтар погас, і всі почали штовхатися й кричати. І натикатись одне на одного.

      – Де ви стояли, міс Блеклок?

      – Вона стояла біля столу. Вона тримала в руці вазу з фіалками, – відповіла міс Баннер, важко відсапуючись.

      – Я була ось там, – міс Блеклок підійшла до маленького столика, що стояв біля арки. – Насправді я тримала в руці коробку із сигаретами.

      Інспектор Кредок оглянув стіну позад неї. Дві дірки від куль було видно чітко. Кулі звідти вже витягли й надіслали для порівняння з револьвером.

      Він спокійно сказав:

      – Вам вочевидь пощастило, міс Блеклок.

      – Він стріляв у неї, – сказала міс Баннер. – Він умисне цілився в неї! Я бачила його! Він спрямовував промінь ліхтаря на кожного, поки натрапив на неї, і тоді він навів свою зброю й двічі вистрелив у неї. Він хотів убити тебе, Леті.

      – Доро, люба, ти просто утовкмачила це собі в голову, знову й знову обмірковуючи те, що сталося.

      – Він стріляв у тебе, – вперто повторила Дора. – Він хотів убити тебе, а коли не влучив, то застрелився сам. Я переконана в тому, що все було саме так.

      – Я навіть на думці не припускаю, що він мав намір застрелити себе, – сказала міс Блеклок. – Він не належав до тих людей, які можуть накласти на себе руки.

      – Ви сказали мені, міс Блеклок, що доки не пролунав постріл із револьвера, ви думали, що йдеться тільки про жарт?

      – Природно. А як іще я могла думати?

      – А ви думали про те, хто б це міг утнути з вами такий жарт?

      – Ти спочатку думала, що це міг утнути Патрік, – нагадала їй Дора Баннер.

      – Патрік? – гостро запитав інспектор.

      – Мій