Страта. Марина и Сергей Дяченко

там були? Хто були ваші родичі та друзі… й кого з них ви, може, зустріли тут?

      Ірена зітхнула. Закинула ногу за ногу (з іншого боку, що їй втрачати?…).

      Вона набрала повітря в груди і заговорила.

* * *

      Під кінець другої години бесіди пан Столь, із розумінням киваючи, обережно поцікавився:

      – А скажіть-но, пані Хміль… Ви пам’ятаєте, коли у вас встановився… менструальний цикл?

      Ірена вмовкла.

      Те, що гуманітарну комісію цікавлять різноманітні питання, вона вже збагнула. Але це вже переходить усілякі межі…

      – Бачите, це має значення для розгорнутого погляду на проблему…

      – На проблему моєї вини?

      Співрозмовник часто закліпав запаленими повіками без вій. У нього, схоже, розвивалося щось на кшталт кон’юнктивіту, і він усе частіше прикладав до очей свою білу, складену вчетверо хустинку.

      – Зокрема… Не дивуйтеся, мої інтереси дещо специфічні…

      Ірена вмовкла. Надія, що зародилася проти її волі, – що її нарешті ПОЧУЮТЬ – танула блискавично.

      – Гм… пані Хміль. У ваших інтересах бути якомога відвертішою… Гаразд. Поговорімо про Анджея, вашого чоловіка. Ви розійшлися. Які були причини вашого розриву?

      Ірена мовчала.

      – Гм… Можливо, корінь ваших суперечностей був у несумісності… е-е-е… чисто фізіологічній? Як складалося ваше інтимне життя?

      Ірена мовчала.

      Тепер навіть найвідчайдушніша її істерика оберталася натомість тупим, непробивним мовчанням.

* * *

      А вночі, натягнувши ковдру до самого підборіддя, вона зрозуміла, нарешті, чого хотів од неї цей миршавий Столь.

      Згодом, у кабінеті Семироля, він казатиме, боязко відвертаючись од прискіпливого погляду пана адвоката: «В тому, що це не шизофренія, я переконаний. Реактивний психоз – можливо. Але це не ядерні… симптоми. Я абсолютно згоден із даними експертизи. Ні, це не шизофренія…»

      Або ні. Скоріше, він скаже щось на кшталт: «Нічого не можу зрозуміти. За всіма ознаками, вона здорова – але оте стійке марення… Отак одразу, без тривалого спостереження, без перебігу динаміки… Нічого не можу сказати».

      Ірена зітхнула. Можливо, справжні лікарі висловлюються інакше, й її мізерні знання про психіатрів слабко збігаються з дійсністю…

      «У вас є совість? – подумки запитала вона у щуплавого Столя. – Совість… хоча б лікарська? Скільки вам заплатили за те, щоб ви поцікавилися психічним здоров’ям людини, призначеної… на забій?»

      У величезному будинку стояла тиша. Міцно замкнені двері, за непробивними шибами панує темрява.

      Ірена згадала занепокоєння в очах Семироля.

      НАВІЩО йому її психічне здоров’я? Чи вампір не може насититись божевільними?

      Вона сіла на ліжку.

      Вампір… Давай мізкуй. Що вона читала? Срібні кулі… Омела… Часник… Безглуздя… Стоп. Формула крові змінюється в зв’язку з психічними захворюваннями… Вона читала про це! Давно. Щось. Розповідь чи статтю – не важливо…

      Вона засміялася. Обіперлася на