Пташиний спів. Себастьян Фолкс

– сказав Стівен і зник у аптеці мадам Боне.

      Ізабель мовчки сиділа, не знаючи, чи їй трохи розстебнути пальто, щоб охолонути, чи загорнутися щільніше, щоби захиститися від холоду.

      Вона хотіла розказати Стівенові, що при надії, але щось примушувало її не квапитися з цим. Їй хотілося відразу подарувати йому дитину – без усіх турбот вагітності – і зовсім не бажалося опіки чи особливо уважного ставлення. Вона не вважала, що ті зміни, які зараз відбуваються у її тілі, стосуються ще когось – ба навіть чоловіка, котрий став їх причиною.

      Вона вже любила ту дитину. Уявляла, що це буде хлопчик, малювала собі його усміхнене відкрите обличчя. Вона бачила образ не немовляти у пелюшках, а молодого чоловіка з простими манерами – вже більшого за неї, – який огорне її захисними обіймами, перш ніж повернеться до якоїсь простої роботи в полі. У її уяві він ніколи не був ані дитиною, ані самостійним успішним чоловіком, яким би вона могла пишатися, – це завжди був щасливий хлопець без віку.

      Вона подумала про усіх матерів, які живуть у селах вздовж дороги, котра веде з міста. Там росли мільйони молодиків – сильних, усміхнених, таких, яким буде і її хлопець. Вони працювали на землі, але ніколи не зустрічалися один з одним, не були друзями і не виказували ніякої відданості один одному та своїй країні – такі речі проявляються тільки в умовах війни.

      Ізабель відчула жалість своїх батьків і їхнього способу життя. Ще не народжена дитина вже почала вгамовувати її найтривожніші очікування. Ця потреба – тепер вдоволена – була в ній до цього часу так глибоко, що вона про неї і не здогадувалася, наче усвідомила власний голод аж після того, як поїла. Здається, новий стан змінив величину та баланс її потреб. Вона відчувала себе більше дівчинкою, котрою вона була вдома, – і розірване коло замкнулося. Ця думка, хоча і заспокійлива, призвела до сумнівів щодо свого вчинку. У неї з’явилося бажання знов возз’єднатися зі своєю родиною – чи хоча би з сестрою Жанною. Саме з Жанною вона найбільше хотіла поговорити. Саме вона має першою дізнатися про дитину.

      Також вона ніяковіла через ті речі, які між ними відбувалися в будинку Азера.

      Стівен виглядав таким упевненим, а її настільки переповнювало бажання, що вона абсолютно йому довіряла. Вона слухалася своїх інстинктів, а її сумніви розсіювалися ніжністю почуття до нього. Але без небезпеки та заборон пристрасть дещо ослабла.

      Під впливом південної зими крайнощі їх безсоромного роману здавалися їй наче чужими, з іншої пори року. Вона пішла у церкву Сан-Ремі висповідатися місцевому священику, але так і не змогла докладно розповісти про те, що відбувалося між ними. Відразу після визнання зради священик зупинив її і наклав єпитимію, яка наче не мала жодного стосунку до її гріха – просто якась формальність, взята ним із реєстру розповсюджених порушень. Ізабель це не вдовольнило, і, хоча вона не шкодувала про зроблене, у неї з’явилося відчуття провини.

      Стівен повернуся із пляшечкою ароматичних солей і присів на лавку поруч із нею.

      – Я