Пташиний спів. Себастьян Фолкс

котра ліктем стояла на столі, і дивився на Ізабель. Він не питав це серйозно, він швидше налаштовував оркестр перед концертом.

      – Ні, після нашої з вами останньої зустрічі я більше не проходила повз той будинок.

      – А-га, то ви хочете зберегти цю мелодію, наче цінний спогад. Я розумію. Тому ви, мабуть, вибрали інший шлях для своїх прогулянок.

      – Ні, я сьогодні читала.

      Берар всміхнувся:

      – Роман, б’юся об заклад. Як мило. Сам же я читаю тільки історичні твори. Розкажіть нам про роман, який ви читаєте.

      – Там йдеться про молодого хлопця з небагатої сім’ї, який їде у Париж, щоб стати письменником, але зв’язується з поганою компанією.

      Стівена вразило те, як легко та невимушено Ізабель говорила. Він дивився на неї та думав, чи можливо зловити її на брехні – у поведінці жінки нічого не змінилося. Одного дня вона може і йому збрехати – і він нічого не помітить. Мабуть, у жінок в принципі є таке вміння виживати.

      З бесіди про книжку Ізабель вони перейшли до розмови про те, чи сім’ї з провінції можуть бути настільки ж впливовими – у своєму випадку – наскільки сім’ї із Парижа.

      – А ви знаєте родину Лорандо? – запитав Азер.

      – О, так, – відповіла мадам Берар з ентузіазмом, – ми зустрічалися декілька разів на заходах.

      – Я, – зауважив Берар з почуттям власної гідності, – не вважаю їх друзями. Я ніколи не запрошував їх у свій дім і сам до них ніколи не піду.

      У тому, як Берар напоказ не визнавав цю родину, ковзало щось загадкове та аристократичне – принаймні так він хотів це подати. Було також зрозуміло, що жодні питання присутніх не змусять його розкрити цю таємницю.

      – Я не думаю, що вони колись жили у Парижі, – сказав Азер.

      – Париж! – раптово вигукнула тітка Еліза. – Це просто один величезний модний дім, це місто. Париж відрізняється від провінції лише тим, що парижани купують новий одяг щотижня. Ох же й пави!

      Азер висловив власні думки щодо впливовості родини:

      – Я ніколи не зустрічав месьє Лорандо, але чув, що він дуже шанована людина. Я здивований, що ви не розвинули знайомство з ним, Бераре.

      Губи Берара стислись у лінію, і він показово помахав перед ними пальцем, даючи зрозуміти, що його рот на замку.

      – Папá не сноб, – мадам Берар стала на його захист.

      Ізабель зберігала незвичайну для неї мовчазність. Їй хотілося зустрітися поглядом зі Стівеном або щоб він принаймні дав їй зрозуміти, що усе гаразд. Жанна якось розповідала, що чоловіки інакші: коли вони оволодівають жінкою, вони вдають, наче нічого не сталося, і починають добиватися іншої. Ізабель не могла повірити, що і Стівен такий – після усього, що він сказав і зробив з нею в червоній кімнаті. Але як можна це зрозуміти, якщо він не подав жодного знаку? Жодної теплої посмішки? Спочатку його самоконтроль заспокоював, тепер же дратував.

      Азера запропонував полишити каву та перейти до іншої кімнати грати в карти. Ізабель шукала погляд Стівена, прикриваючись