Пташиний спів. Себастьян Фолкс

знову поцілував її, і цього разу її язик не тікав від нього.

      – Де Лізетта? – запитав він.

      – У саду. Я не знаю. О боже, будь ласка… – вона затремтіла, очі заплющилися. Коли вона змогла їх розплющити, їй було важко дихати.

      Стівен почав зривати з неї одяг, і вона наполегливо, але незграбно йому допомагала. Жакет зачепився за лікоть. Стівен стягнув блузу і занурився обличчям у атлас на її грудях. Зір та дотик приносили йому стільки насолоди, що, здавалося, йому буде замало і кількох років, щоб оцінити це. Зараз же ним керував нестямний поспіх.

      Ізабель відчувала дотик його рук, його поцілунки, розуміла, що він бачить, розуміла, що це соромно і непристойно, – але уявляла, як це руйнує її несправжню благопристойність, і ще більше розпалялась. Вона торкалася його волосся, плечей, гладенької шкіри на грудях під сорочкою.

      – Будь ласка, швидше, – Ізабель почула свій голос, хоча слова було важно розібрати через рване дихання.

      Вона провела рукою по передній частині його штанів – так, як, на її думку, зробила б якась повія, – і відчула напруження під тканиною. Ніхто її не засуджує. Нікого це не жахає. Вона може робити усе що заманеться. Він зупинився, щоб зробити подих, і вона допомогла йому зняти з себе шовкові панталони – щоб показати йому те, що він, певно, довго уявляв собі. Вона щільно заплющила очі, роздягаючись, – але почуття провини так і не з’явилося. Стівен притис її спиною до ліжка, і вона почала ритмічно вигинатися дугою, а тіло – благати про його увагу. Нарешті вона відчула дотик – хапнула повітря, і зрозуміла, що навіть не чекала цього. Вона відчула його язик – він дражнив, обпікав її ззовні і навіть усередині, наче відмикав ключем замок у її тілі. Вона задихалася від шоку цих нових відчуттів. Її тіло пронизувало тремтіння довгих ритмічних рухів. Пристрасть наче віднесла її свідомість кудись далеко, у грудях з’явився вузол – і цим відчуттям вже майже неможливо було опиратися, хоча вони наростали. У цьому конфлікті емоцій її голова металася з боку в бік, вона почула свій власний голос, який наче десь здалеку намагався чомусь заперечувати, – але хвиля відчуттів накрила її знову, і знову, а потім прокотилася крізь живіт, усі кінцівки, і слабкий голос – цього разу уже десь близько – промовив: «Так».

      Коли вона розплющила очі, перед нею стояв Стівен – повністю голий. Її очі сфокусувались на тій його частині, котра виступала вперед. Вони ще не кохалися, і головне задоволення для них ще було попереду. Він притис її до ліжка своїм тілом і поцілував обличчя, груди – потягуючи губами соски. Потім він перевернув її на живіт і провів руками по внутрішній стороні стегон, затримавшись над шовковими панчохами, які він у поспіху не мав часу зняти, і у тому місці, де її ноги сходилися разом. Він почав цілувати їй спину, просуваючись вниз через рожеві пухкі пагорби плоті до задньої частини стегон. Тут він на мить зупинився, притулившись щокою, – і почав спочатку від кісточок над її стопами, які він роздивлявся тоді у човні, та внутрішньої сторони литок.

      Дихання Ізабель знов прискорилося.

      – Будь