Пташиний спів. Себастьян Фолкс

був на дев’ять років молодший за мадам Азер, тому вона поблажливо ставилася до нього: бачила в ньому ту юність – або принаймні її частину, – яка для неї вже залишилася в минулому. Вона намагалася думати про нього, як про третю дитину, сприймати, наче брата Лізетти – та він і був лише на чотири роки за неї старший. Якоюсь мірою їй це вдавалося, проте вона помітила, що таке зверхнє ставлення тільки додає материнської ніжності до відчуття тривоги.

      У неділю Стівен прокинувся дуже рано і спустився на кухню у пошуках поживи. Він пройшовся коридорами першого поверху, і звук його кроків ще довго висів у нерухомому повітрі. У будинку ще залишалися кімнати, у яких він поки не бував або бачив лише мигцем і потім не міг відшукати. Через маленьку вітальню він вийшов у прохолодний сад і попрямував далі до кінця галявини. Під каштаном стояла лавка – на неї він і сів, щоб з’їсти хліб, узятий на кухні. Звідси було добре видно будинок.

      Минулого вечора він ножем вирізав маленьку фігурку зі знайденого в саду шматка м’якої деревини. Стівен вийняв її з кишені і почав уважно роздивлятися, вдихаючи свіже ранкове повітря. Це була фігурка жінки у довгій спідниці і короткому жакеті. Її волосся було вирізьблене у вигляді невеличких заглиблень, а замість рис обличчя тільки невеличкі відмітини очей та рота. Стівен дістав ножа і почав доробляти ступні, котрі виднілися з-під спідниці. Раптом він помітив, як у спальні на другому поверсі відчинилися віконниці. Він уявив голоси, шум води у ванні, брязкіт дверних ручок. Коли він розсудив, що вся родина вже одяглася і спустилася на сніданок, то повернувся у будинок.

      Дітей не захоплювала перспектива подорожі навколо водяних садів, і мадам Азер довелось нахилитися через стіл, щоб вгамувати Грегуара, який стукав ложкою об стіл. Вона надягла лляне плаття кремового кольору з блакитним паском та декоративною вставкою з ґудзиками.

      Лізетта кокетливо подивилася на Стівена і запитала:

      – Так що, ви поїдете подивитися на знамениті водяні сади?

      – Я не знаю, чи запрошений.

      – Звичайно, що так, – відповіла мадам Азер.

      – У такому разі я із задоволенням поїду.

      – Ну, це зробить цю поїздку не такою нудною, – зреагувала Лізетта.

      – Дуже мило було з боку месьє Берара запросити нас, – зауважила мадам Азер. – Так що ви обоє маєте бути дуже чемними. А щодо твоєї сукні – вона замала для дівчини твого віку.

      – Але там так спека, – спробувала сперечатися дівчина.

      – Я не можу змінити погоду. Вдягни щось інше і поквапся.

      – Вже біжу, біжу… – понуро промовила Лізетта, штовхаючи стілець під стіл. Ідучи до дверей, вона провела рукою по плечу Стівена. Сукня, через яку дівчина отримала зауваження, підкреслювала округлі груди, якими вона вочевидь дуже пишалася.

      Десь об одинадцятій вони п’ятьох вийшли з дому – вони узяли із собою ще й Маргариту, служницю, котра допомагала мадам Азер і Стівенові нести корзинки із їжею, парасольки, килимки,