Казки на ніч (збірник). Руслан Горовий

і плетемо. Думаю, штук двадцять до кінця тижня буде. Ти придумаєш, як передати?

      – Звісно, придумаю. Сьогодні попитаю у волонтерів шо да як.

      – Ну бувай, доню. Пашку цьомай!

      – Добре, і ви, мам, там тримайтеся.

      Чонкін

      Вадік пішов у армію добровольцем. У військкоматі зраділи, як побачили у нього водійське посвідчення з майже всіма категоріями.

      – А на тракторі можеш?

      – Ну які проблеми? Звісно. Якшо якась певна модель, то треба наловчитися, а так усе воно однакове. Я ж на екскаваторі працював!

      – От і чудово, таких спеців нам і треба.

      За три дні Вадік уже був на передовій. Йому дали величезний чорний КрАЗ, у якого замість кузова була приспособа для швидкого риття окопів. Працювати із землерийкою було не складно. Під’їхав, направив рампу з ковшами в потрібне місце – і гайда. Кілька хвилин – і чорновий варіант окопу готовий.

      Два тижні Вадік «воював», закопуючи та маскуючи в полях біля блокпостів танки та самохідки або риючи окопи. Усе було нічого, та землерийка не броньована. І одного разу в неї таки прилетіло.

      Почувши свист, навчений досвідом Вадік пірнув у щойно виритий окоп. Гупало майже над головою. Коли ж обстріл закінчився і він виліз, то побачив, що одне заднє колесо КрАЗа відірване повністю, друге спущене. До того ж посічені осколками бік і капот.

      Заводитися агрегат не хотів, а щоб здорова машинерія не привертала уваги до блокпосту, її «Уралом» відтягли в найближче місто під військову частину.

      – Тут побудь поки, – сказав командир Вадіку. – Я пришлю когось із запчастинами, а ти поки пошамань із проводкою.

      Через три дні, з’ївши увесь сухпай, Вадік уперше навідався в караулку до віськової частини. Його відвели до командира і після півгодинної бесіди поставили на довольствіє. Окрім усього, командир обіцяв з’ясувати, що там Вадікове керівництво собі думає.

      Однак уночі частину підняли за тривогою і командир з кількома десятками вояків кудись гайнули.

      Ще тиждень Вадік колупався в проводці, чекаючи на повернення командира. У якийсь момент Краз таки завівся. І вчасно, бо вночі в кабіні було вже холодно.

      Командир повернувся. Злий, бо ж втратив кількох пацанів. Однак на Вадіка не зірвався. Зціпивши зуби, він при ньому подзвонив комусь з вищого керівництва і попросив розібратися з єрундою.

      Уже на ранок до частини приїхав УАЗик. З нього вискочив кругленький капітан і мало не кинувся до Вадіка цілуватися.

      – Ти герой, справжній герой, – валував капітан, обнімаючи Вадіка. – І сам живий, і техніку зберіг! Та я тебе на нагороду подам!

      – А де всі наші?

      – Так немає тут уже нікого! Ні, не те шоб усі мертві, в основному трьохсоті. А техніку всю «градами» понищило. Одним словом, усіх відтягли в тил на ротацію, один ти тут!

      Капітан бігав навколо землерийки, час від часу плескаючи в долоні.

      – Молодець! Ох, герой. Усе на ходу! Колесо то фігня, головне – на ходу.

      Вадік ходив за ним і тільки кивав у такт словам.

      – Значить так, – капітан посерйознішав. – Тут, у частині, тебе будуть