Цифровий, або Brevis est. Марина и Сергей Дяченко

вуха так щільно прилягають до голови.

      – Так, і все-таки, – непевно почав Арсен, – у чому ця робота… полягає?

      – Багато аспектів. Тестувати ігри, випробовувати за завданням окремі фрагменти та властивості. Робити, по суті, майже те саме, що ти робив своїм Міністром: жити в грі. У багатьох іграх.

      – Вау, – тихо промовив Арсен, ще не готовий вірити своєму щастю.

      – Отож-бо й воно, що «вау». Є нюанс: я не гарантую, що ти одержиш це місце. У нас дуже конкурентний бізнес. На одне місце наразі претендує кілька десятків душ народу.

      – Мені їх наперед жаль, – подумавши, сказав Арсен.

      Максим розсміявся:

      – Не варто занадто серйозно до всього цього ставитися, це гра: ти надієшся на виграш, але маєш бути готовий до програшу. А якщо ти переможеш… Ти здобудеш владу, таку саму, а то й більшу, ніж влада Міністра. У реалі. Тут і зараз.

      Він обвів кімнату широким жестом, ніби запрошуючи Арсена царювати серед запилюжених стелажів, моніторів та офісних столів.

      – Так буває? – повторив Арсен ще недовірливіше.

      – Запевняю тебе.

      Максим перевів погляд на екран свого ноутбука. Рибалка вже підходив до ринкового майдану й саме пробирався в юрбі.

      – Як тільки сервер не висне? – пробурмотів Максим.

      – Чого так багато людей?

      – Сьогодні п’ятниця, пора приносити жертву Чорній Богині.

      – Вони й досі…

      – Так, і щоразу глядачів дедалі більше.

      – Гидота.

      – Авжеж. Хочеш подивитися?

      Арсен завагався.

      – Я вже бачив. Коли Міністр востаннє йшов на Асамблею…

      – І як тобі?

      – Дуже натуралістично, – зізнався Арсен. – Не знаю, як вони це роблять.

      – Передові технології, – рибалка, корячись ледь помітним рухам мишки, просувався по вулиці, брукованій кругляком. – Уяви, що буде, коли почнеться повальне переоснащення: не просто ґеймерські окуляри та рукавички, а стенди-тренажери з цілковитим ефектом присутності.

      – Кому це треба? – Арсен присунувся ближче до екрана. – Запаришся бігати з мечем. Спробуй, примусь маминого синка відірвати зад од м’якого крісла й реально помахати бойовим молотом…

      Рибалка на екрані комп’ютера наближався до майдану, оминаючи перешкоди. Юрба з кожним кроком густішала.

      – А постав себе на місце маминого синка, – запропонував Максим. – І уяви бойову лють. Екстаз. Трапляються в нього в реальному житті такі переживання? Зрозуміло, потім у нього болітиме кожен м’яз, зопалу, може, ще й вивихне собі що-не-будь. Але він пам’ятатиме, який був сильний. Який сміливий. Навіть якщо його поб’ють, він почуватиметься тимчасово переможеним героєм, а не жалюгідним невдахою, як у житті.

      – Це наркотик.

      – Це вітамін. Мамин синок відчує свого персонажа – всередині. Піде в інститут на пари, несподівано сильний. Внутрішньо вільний. Цікавий жінкам.

      – Щось я не бачив у пацанів, любителів стрілялок, особливої внутрішньої волі.

      – Я кажу про те, чого