Цифровий, або Brevis est. Марина и Сергей Дяченко

у конкурсі на місце випробувача нової комп’ютерної гри. Не потрібно було платити ніяких грошей – навпаки, за участь Арсена щедро винагороджували. В разі успіху його чекала «цікава робота у вільний від навчання час» (про себе Арсен вирішив, що обов’язково наплює на школу й піде в екстернат). У разі невдачі він, крім грошей, здобував досвід, який потім можна буде використати деінде. Договір можна було розірвати в односторонньому порядку, у будь-який момент. Батьки здивувалися, потім зраділи, цілий тиждень то захоплювалися, то тривожились, і все допитувалися: невже тепер усім школярам таке пропонують? А якщо не всім – то чим він, Арсен, вирізнився?

      Цікаво, думав Арсен, вивчаючи візерунки на стільниці. Чим вирізнився грабіжник Толік? Яких успіхів досяг на віртуальному поприщі? І яких успіхів досягли Ігор, Аня, Вадик? Чому Аня явно нервується й не хоче ні на кого дивитися? Ну, з Ігорем усе зрозуміло – сидить, наче кролик в одній клітці з вовком…

      – Сьогодні – перша сесія. Кожного з вас проведуть в окрему кімнату. Там є все необхідне: їжа, питво, вигоди, душ. І, зрозуміло, термінал для входу в локальну мережеву гру. Ігровий світ простий надзвичайно. Це тропічний острів зі звичайними ресурсами: деревина, кремінь, укриття, вода, ягоди, риба. Ви повинні створити персонажа й за ігровий день захопити якнайбільше ресурсів. Бо як настане ігрова ніч, тропічний острів перетвориться на крижану пустелю, і персонажі, що не впоралися із завданням, умруть, – Максим помовчав, наче на секунду засмутившись, потім підбадьорливо всміхнувся. – Можна створювати альянси. Можна укладати союзи. Можна брехати. Зрозуміло, можна маніпулювати. Це гра.

      – Ми будемо в костюмах? – Ігор раптом пожвавішав.

      – Тобто?

      – Я маю на увазі, нам дадуть костюми й шоломи для віртуальної реальності? – Ігор облизнув губи. Сутулий і блідий, він був з тих запійних гравців, що перетворюються на приставку до машини й можуть умерти від виснаження, якщо мама не підсуне до монітора тарілку з бутербродами. Схожий на мене, сумно подумав Арсен.

      – Ні, – Максим усмішкою присмачив неприємну новину. – Сьогодні все як звичайно: ви будете сидіти за моніторами. Але не переживай, Ігоре, це ж тільки перше випробування!

      – Що за зброя? – поцікавився Толік.

      – Тільки язик, – Максим, начебто прохаючи вибачення, розвів руками й зачепив рукавом порожню вазу, що стояла на підвіконні. Ваза гуркнула об підлогу й розкололася на сто друзок, Аня здригнулася, проте не підняла голови.

      – Трясця йому нехай, навіщо стільки шуму… – Максим переступив кросівками, під ногами хруснуло. – Язик – ваша зброя. Ресурси можна відбирати силоміць, якщо двоє нападуть на одного або троє на двох. Чисельна перевага дає більше шансів – автоматично. Ніхто не бачив тут віника? Або мітли?

      – Скільки граємо – день, два? – запитав Толік. – Тиждень?

      – Сьогоднішня сесія – з десятої до п’ятої, без перерви, результати вам повідомлять завтра. Ще є питання?

      – Премії