Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

постатях ласкава сяла милість,

      А в тихій мові – лагідності світ,

      115 Зійшли ми вкупі на горбка похилість

      В такому світлі, що змогли вочу

      Оглянуть мовчазну дібров журливість.

      118 Великі, до яких в думках лечу,

      Вщасливили мене своїм собором,

      Що й досі ще від захвату тремчу.

      121 Я вздрів Електру в натовпі прозорім,

      І Гектора, й Енея розрізнив,

      І Цезаря в броні, з шулічим зором.

      124 Каміллу і Пентесілею вздрів

      По другий бік та ще царя Латина,

      Який з Лавінією там сидів.

      127 Вздрів Брута я й дружину Коллатіна,

      Корнелью, Марцію та Юлью – всіх.

      А осторонь – самого Саладіна.

      130 І, перевівши зір очей своїх,

      Побачив я, що вчитель всіх, хто знає,

      Сидить в сім’ї філософів значних.

      133 Всяк дивиться, всяк шану виявляє.

      З ним обіч був Сократ, а там Платон,

      І Діоген своє тут місце має.

      136 Тур Демокріт, що ввів случай в закон,

      Фалес, ким славилась бібліотека,

      І з Емпедоклом Геракліт, Зенон.

      139 Вздрів якостей досліджувача грека

      Діоскоріда, – тут же був Орфей,

      Ще й Туллій, Лівій, мораліст Сенека,

      142 І геометр Евклід, і Птолемей,

      І Гіппократ з Галеном, Авіценна,

      І Аверроес, цей тлумач ідей.

      145 Тяглася їх гірлянда незліченна,

      Та хай про це хтось інший розповість,

      Бо тема й так у мене широченна.

      148 І двох співців позбавилося шість,

      Бо враз мене вожай мій знаменитий

      Од мирних лук, де всіх розважив гість,

      151 Туди повів, де нічому світити

      ПІСНЯ П’ЯТА

      1 І тут зійшов до другого я кола,

      За перше меншого, та від розпук

      Кричали душі голосніш довкола.

      4 Й страхітного Міноса вчув я гук;

      Який при вході судить справедливо,

      Хвостом указуючи розмір мук.

      7 Кажу, коли якась душа лякливо

      Розповіла про всі свої діла,

      То цей знавець гріхів, тонкий на диво,

      10 Їй місце визначає в царстві зла,

      Хвоста скрутивши стількома витками,

      В котре по черзі коло засила.

      13 Тиск перед ним і днями, і ночами;

      Душа тут кожна свій проходить суд:

      Сказала, вчула та й пішла до ями.

      16 «О ти, хто в наш занурюється бруд, —

      Гукнув Мінос, коли на мене глянув,

      На мить лишивши безконечний труд, —

      19 Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,

      А про широкий вхід і не гадай!»

      І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?

      22 Не з власного жадання йде в ваш край:

      Так хочуть там, де все зробити можуть

      Чого захочуть, так що не чіпай».

      25 І ось такий, що й камінь міг стривожить,

      Зачувся лемент, і зневіра йме,

      Чи зойки відчаю луна не множить?

      28 Туди прийшов, де світло геть німе,

      І знявся рик, як в буряному морі,

      Коли на ньому дужий вітер дме.

      31 Пекельні вихори, рвучкі та скорі,

      Засуджених волочать, тягнуть, б’ють

      Згори