Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

—

      Я буду перший, а ти будеш другий».

      16 І я, уздрівши сполотнілий вид,

      Сказав: «Чи зважусь, коли й ти стерявся,

      Ти ж завжди захищав мене од бід!»

      19 І він: «Злощасних репет увігнався

      Ізнизу так, що вкрив лице бліде

      Тим жалем, що тобі він жахом здався.

      22 Але ходім, бо довгий шлях не жде».

      Так він сказав та й уступив зі мною

      У перше коло, що круг прірви йде.

      25 Тут, стежачи за пітьмою німою,

      Я не почув ні скарг, ні нарікань, —

      Самі зітхання коливали млою:

      28 Їх збуджувала туга без страждань

      У стовпищі, в якім не розрізняєш

      Дітей, жінок, мужів усяких звань.

      31 І добрий вчитель мій: «Ти не питаєш,

      Це що за духи, на яких глядиш?

      То знай, ще поки далі не ступаєш,

      34 Що це не грішних душ хисткий комиш,

      А ті, хто без хрещальної поради

      Не знали, що спасає найпевніш.

      37 Їм християнські не лились відради,

      Було чуже їм Божество само, —

      Я увіходжу теж до їх громади.

      40 Це незнання – єдине нам гальмо,

      Й ми тим караємось за цю невдачу,

      Що без надій жаданням живемо».

      43 І жаль узяв, що в Лімбі тут побачу

      Я тих, кому пошану всім здаю

      За видатні діла й величну вдачу.

      46 «Скажи, учителю, скажи, вождю, —

      Почав я, щоб зміцнитися у вірі,

      Яка являє для брехні суддю. —

      49 Невже тут по заслузі чи офірі

      Ніхто блаженства не досяг цілком?»

      І він на ці слова, і темні й щирі,

      52 Відмовив: «Бувши тут ще новаком,

      Я бачив, як зійшов сюди властитель,

      Звитяжця коронований вінком.

      55 За ним звідсіль пішли: всіх прародитель,

      Його син Авель, благочесний Ной,

      Мойсей, законодавець і служитель,

      58 Давид і Авраам, що жив давно,

      Ізраїль з батьком і сини численні,

      Рахіль, дорожча над усе майно,

      61 Й багато ще – і стали всі блаженні.

      Узнай одне ти – душі всі людські

      До того часу не були спасенні».

      64 У згадках про події неблизькі

      Ми не лишали прокладати в лісі,

      Кажу, у лісі душ, стежки вузькі.

      67 Та спогади недовго ці велися

      Між нами ще, як смуги світляні

      У здолану півкулю тьми влилися.

      70 За кілька кроків видний став мені

      Освітлений зелений простір луки,

      Де сяйвом сяли люди видатні.

      73 «О шано й честь мистецтва та науки,

      Скажи, хто ці, що доля їх ясна

      Й відділені вони в окремі злуки?»

      76 І він мені: «Їх слава голосна,

      З якою ти ще на землі зіткнувся,

      Така, що й в Бога шана їм значна».

      79 І голос в той же час мені почувся:

      «Вшануємо ж великого співця,

      Бо зниклий дух його до нас вернувся!»

      82 І по слідах великого сліпця

      Нас три величні тіні йшли стрічати,

      Нерадісні і несумні з лиця.

      85 І добрий мій учитель став казати:

      «Он глянь: мечем оперезавши стан,

      Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, —

      88