Название | Божественна комедія |
---|---|
Автор произведения | Аліг'єрі Данте |
Жанр | Поэзия |
Серия | Шкільна бібліотека української та світової літератури |
Издательство | Поэзия |
Год выпуска | 0 |
isbn | 978-966-03-5461-6, 978-966-03-6428-8 |
Та вірна пам’ять сил додасть мені.
7 О музи, хай ваш хист сіяє палом,
О думко, що я бачив, запиши
І передай навік людським скрижалям.
10 І я: «Поете, спершу ти ріши,
Якщо ти хочеш скрізь мене проводить,
Чи доблесть є на те в моїй душі?
13 Співав ти: батько Сільвіїв зіходить
Ще тлінний та минущий в світ тривкий,
Зберігши чуйність, що в живому бродить.
16 Коли ж противник всяких зол палкий
Був добрий з ним, передбачавши славу
Його діянь, і хто він, і який,
19 То мудрий відзнача його по праву:
Обранець неба вишнього добра,
Рим породив він та його державу,
22 А той же й та (це істина стара)
Засновані, щоб стать святим престолом
Наступникам апостола Петра.
25 Ця путь, розцвіченим твоїм глаголом
Прославлена, причиною в віках
Була його звитязі й папським столам.
28 Сосуд обрання теж у цих полях
Пізніше був, щоб дать підпору вірі,
Яка спасіння відкриває шлях.
31 А я чого піду? Хто пустить в мирі?
Ніякий не Еней, не Павел я,
На цю я честь не варт ні в якій мірі.
34 Коли ж спуститись знаджує земля,
То чи не здасться спуск мій божевіллям, —
Для мудреця ясніша мисль моя».
37 Мов той, хто раптом виниклим зусиллям
Занедбує намічені діла
Й прощається з готовим вже справиллям,
40 Вчинив і я: де схил чорнила мла,
У думці справа та пішла вся прахом,
Що з запалом розпочалась була.
43 «Я бачу у словах, повитих жахом, —
Сказала тінь, вся – благородний чар, —
Що ти в душі пройнявсь побожним страхом.
46 Він обсипа людину, мов той жар,
Примушуючи подвигу зректися,
Як мур уявлений спиняє твар.
49 Щоб міг від остраху ти відмогтися,
Скажу, чом став твоїм я ватажком,
Щоб знав, коли в мені жалі знялися.
52 Був з тими я, хто між добром і злом,
Як пані кликнула щонайгарніша,
І їй скоривсь я серцем і умом.
55 І от до мене над зорю ясніша
Звернула очі й голос чарівний;
Лиш в ангелів розмова лагідніша:
58 «О мантуанська чемна душе, чий
На цілу землю розголос лунає
Й лунатиме, аж поки світ живий.
61 Мій друг, що дружби з долею не має,
На прикрому безлюдному горбі
Дорогу втратив і в страху вмирає.
64 Боюсь, щоб не накоїв зла собі,
Щоб з поміччю, бува, не опізнитись, —
За нього, чула, й небо у журбі.
67 Іди, щоб там найшвидше опинитись
І мудрим словом стань його втішать;
Мені з турбот допоможи звільнитись.
70 Я – Беатріче, я кажу рушать,
Прийшла я з місць, куди вернутись хочу,
Любов мені звеліла це сказать.
73 Я піднесу тобі хвалу пророчу,
Як стану перед Господом святим».
Замовкла, й мову я почав урочу:
76 «О пані благосна, єдина, з ким
Наш людський рід всі перевищив