Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

Читать онлайн.
Название Божественна комедія
Автор произведения Аліг'єрі Данте
Жанр Поэзия
Серия Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство Поэзия
Год выпуска 0
isbn 978-966-03-5461-6, 978-966-03-6428-8



Скачать книгу

трудною стежкою з нестерпним жалем;

      Та вірна пам’ять сил додасть мені.

      7 О музи, хай ваш хист сіяє палом,

      О думко, що я бачив, запиши

      І передай навік людським скрижалям.

      10 І я: «Поете, спершу ти ріши,

      Якщо ти хочеш скрізь мене проводить,

      Чи доблесть є на те в моїй душі?

      13 Співав ти: батько Сільвіїв зіходить

      Ще тлінний та минущий в світ тривкий,

      Зберігши чуйність, що в живому бродить.

      16 Коли ж противник всяких зол палкий

      Був добрий з ним, передбачавши славу

      Його діянь, і хто він, і який,

      19 То мудрий відзнача його по праву:

      Обранець неба вишнього добра,

      Рим породив він та його державу,

      22 А той же й та (це істина стара)

      Засновані, щоб стать святим престолом

      Наступникам апостола Петра.

      25 Ця путь, розцвіченим твоїм глаголом

      Прославлена, причиною в віках

      Була його звитязі й папським столам.

      28 Сосуд обрання теж у цих полях

      Пізніше був, щоб дать підпору вірі,

      Яка спасіння відкриває шлях.

      31 А я чого піду? Хто пустить в мирі?

      Ніякий не Еней, не Павел я,

      На цю я честь не варт ні в якій мірі.

      34 Коли ж спуститись знаджує земля,

      То чи не здасться спуск мій божевіллям, —

      Для мудреця ясніша мисль моя».

      37 Мов той, хто раптом виниклим зусиллям

      Занедбує намічені діла

      Й прощається з готовим вже справиллям,

      40 Вчинив і я: де схил чорнила мла,

      У думці справа та пішла вся прахом,

      Що з запалом розпочалась була.

      43 «Я бачу у словах, повитих жахом, —

      Сказала тінь, вся – благородний чар, —

      Що ти в душі пройнявсь побожним страхом.

      46 Він обсипа людину, мов той жар,

      Примушуючи подвигу зректися,

      Як мур уявлений спиняє твар.

      49 Щоб міг від остраху ти відмогтися,

      Скажу, чом став твоїм я ватажком,

      Щоб знав, коли в мені жалі знялися.

      52 Був з тими я, хто між добром і злом,

      Як пані кликнула щонайгарніша,

      І їй скоривсь я серцем і умом.

      55 І от до мене над зорю ясніша

      Звернула очі й голос чарівний;

      Лиш в ангелів розмова лагідніша:

      58 «О мантуанська чемна душе, чий

      На цілу землю розголос лунає

      Й лунатиме, аж поки світ живий.

      61 Мій друг, що дружби з долею не має,

      На прикрому безлюдному горбі

      Дорогу втратив і в страху вмирає.

      64 Боюсь, щоб не накоїв зла собі,

      Щоб з поміччю, бува, не опізнитись, —

      За нього, чула, й небо у журбі.

      67 Іди, щоб там найшвидше опинитись

      І мудрим словом стань його втішать;

      Мені з турбот допоможи звільнитись.

      70 Я – Беатріче, я кажу рушать,

      Прийшла я з місць, куди вернутись хочу,

      Любов мені звеліла це сказать.

      73 Я піднесу тобі хвалу пророчу,

      Як стану перед Господом святим».

      Замовкла, й мову я почав урочу:

      76 «О пані благосна, єдина, з ким

      Наш людський рід всі перевищив