Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

яка всі свої надії покладає на порятунок. Данте радіє, що недовго затримається серед заздрісних, проте вже заздалегідь знає, яким важким має бути тягар, що його несуть гордівливі.

      Якщо в першій частині Данте передусім є пророком, в останній – філософом, то в «Чистилищі» Данте – Поет. Тема мистецтва, відсутня на початку поеми, поступово стає однією з провідних. Серед персонажів з’являються численні імена поетів, художників, музикантів. Ще коло підніжжя гори покаяння Данте зустрічає співака Каселлу, який написав музику до багатьох його пісень. Каселла співає канцону «Любов, що думці промовля моїй…». Туга за земним коханням, така недоречна і водночас така людська, охоплює душі Чистилища, які забувають навіть про майбутні випробування.

      Серед персонажів поеми – відомий мініатюрист Одерізі, лукканський поет Бонаджунта, улюблені митці Данте Гвідо Гвініцеллі і провансалець Арнаут Даніель. Не про марність мирської слави, а про невмирущість поезії ведуть вони мову. Пройде небагато часу, і італійський гуманіст Ермолао Барбаро напише дивні слова: «Знаю двох я богів, Христа і словесність». І хоча доба Відродження ще не настала, розуміння мистецтва як сенсу і виправдання людського існування поступово зароджується і в Дантовій «Божественній комедії». І точаться серед кругів Чистилища дискусії про природу творчості, пишаються поети, не забуті своїми послідовниками.

      Зберігається в поемі і шанобливе ставлення самого Данте до тих митців, що їх творчість була взірцем для поета. Тема античності звучить в «Чистилищі» з особливою силою. Данте намагається подолати розрив між язичницькою та християнською культурами. Остаточно це буде здійснено гуманістами наступної доби. Однак і тут поет вже наближається до ренесансного світосприйняття. Не наважуючись ще проголосити самоцінність античності, Данте перетворює римського поета Стація на таємного християнина. Як «син до батька» ставиться він і до філософа-стоїка Катона з Утіки, якого силою поетичної фантазії врятовує від довічного перебування в Лімбі.

      Античність живе в поемі і в численних поетичних образах, якими рясніє текст другої частини. Запалює біло-червоним лицем схід неба Аврора, любим усміхом освітлює небосхил Венера. Майже з язичницькою насолодою милується Данте витворами мистецтва, описів яких також чимало в тексті. Чудовими різьбами і мозаїками прикрашено дорогу до другого кола Чистилища. Майстерними різьбами покритий мармуровий берег, що починається одразу за брамою. Тут вирізьблене благовіщення Марії, а поряд – знову зустріч двох світів – справедливий суд римського імператора Траяна.

      Однак навіть краса мистецтва не може змусити мандрівника забути про долю рідної країни. В «Чистилищі» ця тема поглиблюється. Поет думає вже не про майбутнє окремих італійських земель. Вперше лунає народною мовою величне і скорботне звернення до всієї Італії. Охоплена внутрішніми чварами країна нагадує судно без стерника, яке марно намагається боротися з поривами