Енеїда. Іван Котляревський

аж в коліни,

      Таку Енею річ сказав:

      62. «Чого ти сильно зажурився

      І так надувся, як індик?

      Зовсім охляв і занудився,

      Мов по болотові кулик?

      Чим більш журитися – все гірше,

      Заплутаєшся в лісі більше,

      Покинь лиш горе і заплюй.

      Піди вкладися гарно спати,

      А послі будеш і гадати,

      Спочинь, та вже тогді міркуй!»

      63. Послухавши Еней Охріма,

      Укрившись, на полу ліг спать;

      Но лупав тілько все очима,

      Не міг ні крихти задрімать.

      На всі боки перевертався,

      До люльки разів три приймався,

      Знемігся ж, мов і задрімав.

      Як ось Анхіз йому приснився,

      Із пекла батечко явився

      І синові таке сказав:

      64. «Прокинься, милеє дитятко!

      Пробуркайся і проходись,

      Се твій прийшов до тебе батько,

      То не сполохайсь, не жахнись.

      Мене боги к тобі послали

      І так сказати приказали:

      Щоб ти нітрохи не журивсь,

      Пошлють тобі щасливу долю,

      Щоб учинив ти божу волю

      І швидче в Рим переселивсь.

      65. Збери всі човни, що остались,

      І гарно зараз їх оправ;

      Придерж своїх, щоб не впивались,

      І сю Сіцілію остав.

      Пливи і не журись, небоже!

      Уже тобі скрізь буде гоже.

      Та ще, послухай, щось скажу:

      Щоб в пекло ти зайшов до мене,

      Бо діло єсть мені до тебе.

      Я все тобі там покажу.

      66. І по олімпському закону

      Уже ти пекла не минеш:

      Бо треба кланятись Плутону,

      А то і в Рим не допливеш.

      Якусь тобі він казань скаже,

      Дорогу добру в Рим покаже,

      Побачиш, як живу і я.

      А за дорогу не турбуйся,

      До пекла навпростець прямуйся

      Пішком, – не треба і коня.

      67. Прощай же, сизий голубочок!

      Бо вже стає надворі світ;

      Прощай, дитя, прощай, синочок!..»

      І в землю провалився дід.

      Еней спросоння як схопився,

      Дрижав од страху і трусився;

      Холодний лився з його піт;

      І всіх троянців поскликавши,

      І лагодитись приказавши,

      Щоб завтра поплисти як світ.

      68. К Ацесту зараз сам махнувши,

      За хліб подяковав, за сіль;

      І там не довго щось побувши,

      Вернувся до своїх відтіль.

      Ввесь день збирались та складались;

      І світу тілько що дождались,

      То посідали на човни.

      Еней же їхав щось несміло,

      Бо море дуже надоїло,

      Як чумакам дощ восени.

      69.[105] Венера тілько що уздріла,

      Що вже троянці на човнах,

      К Нептуну на поклон побігла,

      Щоб не втопив їх у волнах.

      Поїхала в своїм ридвані,

      Мов сотника якого пані,

      Баскими конями, як звір.

      Із кінними проводниками,

      З трьома назаді козаками,

      А коні правив машталір.

      70.[106] Була на йому біла свита

      Із шаповальського

105

Машталір – кучер.

106

Із шаповальського сукна – тобто свита з грубого сукна домашнього виробу. // Тясомкою кругом обшита – обшита стрічкою із матерії.