Енеїда. Іван Котляревський

той шукав бенкету,

      Всі веремію підняли.

      8.[115] Де досвітки, де вечорниці,

      Або весілля де було,

      Дівчата де і молодиці,

      Кому родини надало,

      То тут троянці і вродились;

      І лиш гляди, то й заходились

      Коло жінок там ворожить,

      І, чоловіків підпоївши,

      Жінок, куди хто знав, повівши,

      Давай по чарці з ними пить.

      9.[116] Які ж були до карт охочі,

      То не сиділи дурно тут;

      Гуляли часто до півночі

      В ніска, в пари, у лави, в жгут,

      У памфиля, в візка і в кепа,

      Кому ж із них була дотепа,

      То в гроші грали в сім листів,

      Тут всі по волі забавлялись,

      Пили, іграли, женихались.

      Ніхто без діла не сидів.

      10. Еней один не веселився,

      Йому немиле все було;

      Йому Плутон та батько снився,

      І пекло в голову ввійшло.

      Оставивши своїх гуляти,

      Пішов скрізь по полям шукати,

      Щоб хто дорогу показав:

      Куди до пекла мандровати,

      Щоб розізнати, розпитати,

      Бо в пекло стежки він не знав.

      11.[117]Ішов, ішов, аж з русих кудрів

      В три ряди капав піт на ніс,

      Як ось забачив щось і уздрів,

      Густий пройшовши дуже ліс.

      На ніжці курячій стояла

      То хатка дуже обветшала,

      І вся вертілася кругом;

      Він, до тії прийшовши хати,

      Хазяїна став викликати,

      Прищурившися під вікном.

      12.[118] Еней стояв і дожидався,

      Щоб вийшов з хати хто-небудь,

      У двері стукав, добувався,

      Хотів був хатку з ніжки спхнуть.

      Як вийшла бабище старая,

      Крива, горбатая, сухая,

      Запліснявіла, вся в шрамах;

      Сіда, ряба, беззуба, коса,

      Розхристана, простоволоса,

      І, як в намисті, вся в жовнах.

      13. Еней, таку уздрівши цяцю,

      Не знав із ляку де стояв;

      І думав, що свою всю працю

      Навіки тута потеряв.

      Як ось до його підступила

      Яга ся і заговорила,

      Роззявивши свої уста:

      «Гай, гай же, слихом послихати,

      Анхізенка у віч видати,

      А як забрів ти в сі міста?

      14. Давно тебе я дожидаю

      І думала, що вже пропав;

      Я все дивлюсь та визираю,

      Аж ось коли ти причвалав.

      Мені вже розказали з неба,

      Чого тобі пильненько треба, –

      Отець твій був у мене тут».

      Еней сьому подивовався

      І баби сучої спитався:

      Як відьму злую сю зовуть.

      15.[119]«Я Кумськая зовусь Сівілла,

      Ясного Феба попадя,

      При його храмі посіділа,

      Давно живу на світі я!

      При Шведчині я дівовала,

      А татарва як набігала,

      То вже я замужем була;

      І першу сарану зазнаю;

      Коли ж був трус, як ізгадаю,

      То вся здригнусь, мовби мала.

      16.

115

Досвітки, вечорниці – вечірні зібрання молоді восени та взимку, на яких у буденні дні поряд з розвагами виконувалася певна робота (звичайно прядіння, вишивання), а в свята влаштовувалися гуляння. Інколи збиралися тільки на вечір, а спати розходилися по домівках, а інколи тут же в обраній і підготовленій для цього хаті дівчата гуртом лягали спати, а на світанні вставали, готували з принесеного сніданок і продовжували свої заняття. Певне, звідси і слова-синоніми: вечорниці-досвітки.

116

В ніска (носа) – гра в карти. Кількість гравців не обмежена. Здають по три карти. Гравець зліва від того, хто здає карти, починає ходити, говорячи партнерові: «Іду під тебе носа». // В пари – див. коментар: І, 37. // В лави – гра в карти. Микола Гоголь у своєму словничку до «Енеїди» так пояснює цю гру: «…У лави грають звичайно ушістьох. Сідають за стіл три проти трьох, здають карту і кожен грає з тим, що сидить навпроти, не втручаючись у загальну гру. Старша карта бере, і кількість таких взяток означає виграш; на чиїй з двох сторін їх більше, ті виграють, а сторона, що виграла, дає тій, що програла, стільки ударів джгутом, наскільки перевищено набрані взятки» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 511). // У помфиля – карточна гра, у якій старша карта – жировий валет. // Візок – див. коментар: І, 37. // В кепа – карточна гра в дурня. // В сім листів – тобто «в сім карт» (у старі часи карти називали ще «листами»).

117

Нар.: Хата на курячій ніжці (Номис. – С. 201).

118

Жовна – набряк залоз на шиї.

119

Сівілла – у стародавніх греків і римлян – ім'я жінок-пророчиць. Вони були жрицями при храмах бога-провидця Аполлона (Феба), пророкували звичайно в стані екстазу, як це подано в бурлескно-зниженому тоні далі, у 18 – 19-й строфах третьої частини «Енеїди». У Стародавньому Римі найбільш відомою була Кумська Сівілла (із Кум). У сцені першої зустрічі з Енеєм Сівілла наділена рисами баби-яги, як вона постає в українській народній демонології. Далі – виступає в образі звичайної в ті часи баби-ворожки і шептухи. За віком Сівілла доводиться бабою, а то й прабабою Іванові Котляревському. Дівувала «при шведчині», яка припадає на 1708-1709 роки. Отже, «татарва набігала» пізніше, десь у 20-х, а то й на початку 30-х років. Сучасний історик О. М. Апанович пише: «Наприкінці XVII і в першій половині XVIII ст. вглиб української території татари, як правило, пробиратися вже не могли. На Лівобережній Україні в першу чергу терпіли від них Полтавський та Миргородський прикордонні полки, на Слобідській – Бахмут і Тор» (Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. – К., 1969. – С. 127). // Вважають, що згадана Сівіллою «перша сарана» – це особливо спустошливі нальоти сарани на південні українські степи у 1748-1749 роках. На боротьбу з нею були кинуті всі козацькі полки. // Коли ж був трус, як ізгадаю – одинадцятитомним «Словником української мови» слово «трус» зафіксоване як у значенні: «метушня, сум'яття, тривога», так і в значенні: «Ретельний огляд офіційними особами кого-, чого-небудь для виявлення прихованого, недозволеного або вкраденого; обшук». Зміст коментованої строфи підказує, що це слово вжите саме в останньому значенні. Тут йдеться про якусь масштабну акцію, яка залишила по собі дуже недобру пам'ять у народі. Очевидно, автор поеми має на увазі так званий Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 років, проведений тодішнім царським намісником Рум'янцевим-Задунайським з метою підвищення податків і остаточного покріпачення селянства, ліквідації залишків політичної автономії України. І хронологічно слово «трус» – на своєму місці в розповіді Сівілли. Сівілла чи не єдиний з усіх неепізодичних персонажів «Енеїди» – звичайна селянка. Крім самохарактеристики, мови, про це говорить її одяг, поведінка, манери. На ній плахта з дерги. Одержавши від Енея плату, Сівілла сховала «грошики в калитку, піднявши пелену і свитку» (IV, 4). М. Сумцов у статті «Побутова старовина в «Енеїді» (1905) зазначав, що селянки «так і тепер місцями зберігають гроші». Це можна сказати і про пізніші часи.