Ім’я рози. Умберто Эко

абата Фарфського, який не лише розповів йому про доручення, що його дав Вільямові імператор (про нього ще буде мова у наступні дні), але й повідомив, що учитель мій був інквізитором на деяких процесах в Англії та в Італії, де відзначився своєю проникливістю, а ще більше великою людяністю.

      – Мені вельми припало до вподоби, – додав абат, – що у багатьох випадках ви визнавали невинність звинуваченого. Я вірю, а тим паче у сі вельми сумні дні, що лукавий ненастанно присутній у людських речах, – і крадькома озирнувся, мовби підозрюючи, що ворог блукає й у сих мурах, – але вірю і в те, що супостат не завше діє безпосередньо. Я знаю, що він може підбурити свої жертви, аби вони лиходіяли так, що провина впаде на праведного, і потім насолоджуватиметься тим, що замість його прислужника спалять праведника. Нерідко, щоб довести свою горливість, інквізитори виривають зізнання у звинуваченого будь-якою ціною, гадаючи, що добрим інквізитором є лише той, хто доводить до кінця процес, знайшовши офірного козла…

      – Інквізитор теж буває начинням диявола, – мовив Вільям.

      – Цілком може бути, – погодився абат вельми обережно, – адже плани Всевишнього незглибимі, та не мені кидати тінь підозри на таких достойних людей. Ба більше, сьогодні мені потрібні саме ви, як один із них. Сталося у цій обителі щось таке, що потребує уваги і поради проникливої й обачної людини. Досить проникливої, щоб відкрити, і досить обачної (якщо потреба), щоб прикрити. Адже часто конечним буває з’ясувати провинність людей, котрі мають підноситися над іншими своєю святістю, але так, щоб можна було усунути причину зла, не допустивши, щоби провинний викликав до себе зневагу загалу. Пастиря, що припустився гріха, треба усунути з лику пастирів, але горе, якщо овечки перестануть довіряти пастирям.

      – Розумію, – мовив Вільям. Я вже раніше помітив, що коли він висловлюється так швидко і ввічливо, зазвичай то був чесний спосіб приховати незгоду або збентеження.

      – Тому, – продовжував настоятель, – я вважаю, що кожен випадок, коли йдеться про переступ пастиря, належить ввіряти лише таким людям, як ви, котрі не просто вміють відрізнити добро від зла, але й розуміють, що доречне, а що недоречне. Мене тішить думка, що ваша милість виносила осудний вирок лише тоді, коли…

      – …звинувачені були винні у злочинних діях, у зловмисному отруєнні, у розбещенні невинних дітей та інших неподобствах, що їх вуста мої не сміють вимовити…

      – …що виносили ви осудний вирок лише тоді, – продовжував абат, не зважаючи на те, що його перебили, – коли присутність диявола була такою очевидною в очах загалу, що не можна було вчинити інакше, бо поблажливість була б ще ганебнішою, ніж сам злочин.

      – Коли я визнав когось винним, – уточнив Вільям, – він справді скоїв злочини такого кшталту, що я міг з чистим сумлінням передати його світському правосуддю.

      Абат на мить завагався, а тоді спитав:

      – Чому ви наголошуєте на злочинності дій, не згадуючи про їх диявольську причину?

      – Тому