Ім’я рози. Умберто Эко

Читать онлайн.
Название Ім’я рози
Автор произведения Умберто Эко
Жанр Исторические детективы
Серия Зібрання творів (Фоліо)
Издательство Исторические детективы
Год выпуска 1980
isbn 978-966-03-8152-0, 978-966-03-9651-7



Скачать книгу

руки його завжди були забруднені пилюкою з книг, слідами позолоти з іще свіжих мініатюр, плямами від жовтявих субстанцій, яких він торкався у Севериновій лічниці. Здавалось, він навіть думати не може, не дотикаючись до чогось руками, а я вважав, що се личить хіба що якомусь механікові (мене ж учили, що механік є moechus[18], який зраджує розумове життя, замість того, щоб поєднатися з ним непорочним шлюбом). Але помічав я, що навіть коли він брав у руки поїдені часом, ламкі, наче опрісноки, сторінки, доторк його був напрочуд делікатним, і так само делікатно торкався він своїх причандалів. Мушу сказати, що химерний сей чоловік носив у своєму дорожньому мішку струменти, яких досі мені не доводилось бачити, називаючи їх своїми чудесними механізмами. Механізми сі, казав він, витворило майстерство, яке наслідує природу, відтворюючи не її форми, а саму її дію. І став пояснювати мені дивовижну дію годинника, астролябії та магніту. Наприпочатку я, правда, потерпав, що то якесь відьомство, й у ті ясні ночі, коли він, тримаючи в руці якийсь дивний трикутник, лаштувався спостерігати за зірками, я вдавав, що сплю. Францисканці, з якими мені доводилось зустрічатися в Італії та у себе вдома, були людьми простими, часто-густо неписьменними, і ця його вченість мене страшенно чудувала. Але він, усміхаючись, сказав мені, що на його островах францисканці зовсім інші: «Роджер Бекон, якого я шаную як учителя, повчав нас, що колись промисел Божий явиться нам і через науку про механізми, вона-бо є магією природною і священною. Колись закономірно з’являться такі знаряддя мореплавства, завдяки яким кораблі попливуть unico homine regente[19], і далеко швидше, ніж судна, що їх несе сила вітру чи весел; з’являться й екіпажі, які рухатимуться вельми швидко без помочі тварин, і летючі апарати, керовані людиною, яка змушуватиме їхні крила битися в повітрі, на манір летючих птиць. І крихітні пристрої, які підніматимуть велетенську вагу, і повози, які мандруватимуть дном моря».

      Коли ж я спитав його, де ж сі механізми, він відповів, що їх вже виготовляли у давнину, а деякі навіть у наш час: «Крім, хіба що, пристрою для літання, якого я не бачив, зате знаю мудреця, який його вже обмислив. Будуть ще й мости, що перетинатимуть річку без стояків чи інших підпор, та інша нечувана машинерія. Але ти не повинен дивуватися, що їх ще нема, це ж не значить, що їх і не буде. І кажу тобі, Бог хоче, щоб вони були, і вони вже, безперечно, сущі у його помислах, хоч мій приятель Оккам і заперечує, що ідеї можуть існувати таким чином, і не тому, що ми можемо судити про божественну природу, а тому, що ми не можемо нічим її обмежувати». І то було не єдине суперечливе твердження, яке я чув від нього; але навіть тепер, коли я далеко старший і мудріший, ніж був тоді, мені далі невтямки, як міг він так вірити своєму приятелеві Оккаму і водночас признавати рацію словам Бекона. Одначе то й справді були складні часи, коли мудрому чоловікові доводилося мислити речі, суперечливі між собою.

      Ну ось, розповів я про брата Вільяма речі, мабуть, несусвітні, зібравши



<p>18</p>

Розпусник (лат.).

<p>19</p>

Керовані лиш однією людиною (лат.).