Чому не Еванс?. Агата Кристи

так я і сказала, і так воно і є. Не бачу, чим тут можна захоплюватися.

      – І я не бачу.

      – Але ж ти казав…

      – Я знаю, що казав. Та розумієш, Френкі, – наступні слова Боббі промовив дуже виразно, – це не та фотографія, яку я повернув до кишені загиблого…

      Вони перезирнулися.

      – У такому разі, – повільно почала дівчина.

      – Або фотографій було дві…

      – Що малоймовірно…

      – Або…

      Вони замовкли.

      – Той чоловік… як там його? – запитала Френкі.

      – Бассінґтон-ффренч! – нагадав Боббі.

      Розділ восьмий. Загадка фотографії

      Вони втупилися одне в одного, намагаючись призвичаїтися до змін у ситуації.

      – Більше нема кому, – сказав Боббі. – Він єдина людина, яка мала можливість зробити це.

      – Хіба що, як ми вже припускали, фотографій було дві.

      – Але ми зійшлися на тому, що це малоймовірно. Якби їх було дві, поліція використала б обидві для встановлення особистості.

      – У всякому разі це легко перевірити, – мовила Френкі. – Можна запитати в поліції. Припустімо, що при загиблому була тільки одна фотографія – та, яку ти бачив і яку повернув до кишені. Коли ти пішов, вона була ще там, а коли прибула поліція – вже ні. Єдина людина, яка могла взяти одну світлину й покласти іншу, це – Бассінґтон-ффренч. Опиши його, Боббі.

      Молодик насупився, намагаючись пригадати.

      – Якийсь невиразний тип. Приємний голос. Явно джентльмен. Я не дуже його роздивився. Він сказав, що нетутешній. І ще щось про те, що підшукує будинок.

      – Так, усе це можна перевірити, – відказала Френкі. – Єдине бюро нерухомості в Марчболті – «Вілер та Овен». – Вона здригнулася і додала: – Боббі, а ти не подумав про те… Якщо Прітчарда штовхнули, то Бассінґтон-ффренч і має бути тим, хто це зробив…

      – Жах, – сказав Боббі. – Він здавався таким приємним чоловіком. Але знаєш, Френкі, ми ж не можемо бути впевнені, що Прітчарда зіштовхнули.

      – А я впевнена!

      – Ти одразу так думала.

      – Ні, спочатку мені просто цього хотілося, бо так цікавіше. Але зараз це більш-менш точно. Твоя раптова поява порушує плани вбивці. Ти знайшов фотографію, отже, тебе слід прибрати.

      – Тут є проблемка, – зауважив Боббі.

      – Яка? Щойно ти пішов, Бассінґтон-ффренч лишився з тілом сам на сам і замінив фото, яке вдалося побачити тільки тобі.

      Але молодик і далі заперечно хитав головою.

      – Ні, не збігається. Уявімо на мить: фотографія була такою важливою, що через неї мене довелося б прибрати, як ти кажеш. Звучить абсурдно, але не відкидаю, що це можливо. Ну, тоді, якщо він збирався спекатися мене, краще було зробити це одразу. Те, що я поїхав до Лондона й не читав «Марчболт віклі таймз» чи інших газет, де надруковано фотографію, випадковість, на яку не можна було розраховувати. Я ж міг одразу заявити: «Це не та фотографія, що я бачив». Навіщо чекати завершення дізнання, на якому все пройшло так добре.

      – У цьому щось є, – погодилася Френкі.

      – І ще. Я не можу