У вогні плавильника. Срібло. Ганна Гороженко

зробити просто зараз. Називай, брате, яке місто Ружинських поплюндруємо! – вигукнув Вишневецький-Корибут, схопившись за шаблю.

      – Ні! – вигукнула княгиня. – Залиште це мені. Я знаю, як знищити цю наволоч Ружинських. І знаю, хто стане ціллю. Вам треба виконувати волю короля і Речі Посполитої. Соколи мої, повірте, ніхто краще не обставить цю справу ніж Анна Корецька Ходкевич.

      – Ви поїдете до дядька, мамо?

      – Так, мій брат врешті великий гетьман Литовський, і я скористаюсь його зв’язками при дворі. – Корецька поклала свою тендітну руку на плече сина.

      – Якщо ви вирушите до Варшави, вас повинен супроводжувати чоловік-родич. Напишіть батьку, хай вертається.

      Самійло попри все хотів, аби мати не їхала до королівського двору. Хто зна, що на неї там чекає. Але господиня була невблаганна:

      – Я не та, яка підлаштовується під правила. Якщо ти ще не втямив, то твоя мати всі правила змінює під себе. Ходімте, ви втомились з дороги.

      Цей вечір у Лісниках був довгим. Господиня і раділа, і сумувала водночас – вона побачила свого первістка, якого ледь народила в свої чотирнадцять. Ледь вижила у пологах і гарячці. І від того, либонь, він і був їй найдорожчим і наймилішим серед усіх сімох дітей. Але вже завтра зранку вона відпустить його знову в той жорстокий світ, де так легко може втратити.

      Розділ X

      Білява пані підняла поділ спідниці зі щільного італійського оксамиту і зняла важкі черевики із дерев’яною підошвою. Ступила на мокрий річковий пісок і наблизилась до темних вод Роставиці. Вдихала в себе ранкову прохолоду і випускала з рота пар, який струменів просто вгору, у блакитне небо. Зробила крок – ще і ще – аж поки крижана вода не хлюпнула на її ступні. Ноги почали всмоктуватись річковим мулом – ще холоднішим і підступнішим за темні води. Здавалось, ріка хоче проковтнути цю жінку у світлому вбранні і перетворити її на одну зі своїх численних русалок. Та та й не опиралась. З кожною хвилею Роставиці ноги все глибше занурювались в річне єство – ось вже по кісточку. Поділ сукні став мокрим і важким – здавалось, з цієї пастки вже не вибратись, тяжіння додолу не спинити. І за якийсь час – білявка щезне, розчинеться в одвічних холодних водах.

      – Ваше світлосте! – почулось позаду. Пані не оглядалась. Але знала – це служка мчить берегом, аби врятувати її, полонянку, від крижаних і смертельних обіймів. – Ваше світлосте, до вас приїхали.

      Софія спробувала відірвати ногу, яка вгрузла в мул. Та не вдавалось. Служка простягнув їй свою руку і потягнув на берег, з гучним чавканням ріка нарешті виплюнула княгиню.

      – Там панотці приїхали до вас, – пробелькотів хлопчина, відвертаючись від господині, яка підняла спідницю і дивилась на свої побілілі від холоду ноги. Жінка зітхнула і подалась до садиби Ружинських, залишивши взуття просто на березі.

      Софія змусила гостей чекати. Довго перевдягалась. Змінювала вбрання, намагаючись затриматись якнайдовше. Повернувшись з-під Черемошки, вона змінилась. Не раділа навіть, побачивши доньку, яка так довго і нетерпляче на неї чекала. Княгині Ружинській