Вальдшнепи. Микола Хвильовий

не подобалась Аґлаїна похвала («навіщо ця цукерка, коли він зовсім доросла людина?») і потім він раптом зловив себе на дешевій патетиці.

      Тоді Аґлая враз обірвала тему й запропонувала наздогнати тьотю Клаву й лінгвіста, що дуже далеко зайшли вперед. Вона запропонувала побігти навипередки й передала Карамазову свій ридикюль та парасольку. Але потім бігти не захотіла й сказала йому, щоб він витяг із ридикюля її замшеву рукавичку. Вона порадила йому положити рукавичку на нижчу частину його обличчя й, коли він зробив це, спитала, чим вона пахне.

      – Чим вона пахне?.. Очевидно, жіночим тілом.

      – Прекрасно!.. і цей запах тобі, мабуть, подобається?

      – Як би тобі сказати, – промовив Карамазов, – можливо подобається, а певніше – ні.

      Аґлая не повірила. Вона взяла його голову й, роблячи надзвичайно великими свої і без того великі очі, стала ними ласкати свого супутника.

      – Брехунька! – сказала вона. – Ти неправду говориш. Я знаю, що тобі цей запах подобається. Тому що… тобі не подобається… Ганна.

      – Ти про мою дружину?

      – Так. Чому ти досі не познайомив мене з нею? Чому ж ти мовчиш?

      Чому він мовчить? Він, звичайно, зробить це. Він нарешті познайомить Аґлаю з Ганною.

      Але він думає, що вона все-таки якась чудна дівчина, й потім думає, що дружина мала рацію назвати її нетактовною. Це ж некрасиво так поспішати в його інтимні закутки. Невже цього Аґлая не розуміє?.. І потім відкіля це вона дізналась, що йому не подобається Ганна? Словом, Карамазов знову незадоволений, і тому він так нервово запалив сірника.

      Вона одразу ж зрозуміла його й поспішила перейти на іншу тему. В цей момент вони підходили до кручі.

      IV

      – Давай ще трохи відпочинемо, – порадила Аґлая, лягаючи на траву. – Можна й наших попередити.

      Вона крикнула своїй компаньйонці, щоб та взяла з неї приклад і теж посиділа десь там зі своїм кавалером. Тьотя Клава й Вовчик погодились і зупинились на тому ж таки високому березі, кроків на двадцять далі. Тоді Аґлая підсунулась ближче до кручі й сказала:

      – Наш новий знайомий поділяє твої погляди?.. Я говорю про товариша Вовчика?

      – Які ти погляди маєш на увазі? – спитав Карамазов.

      – Ясно які – ті, що ти з ними знайомив мене на пароплаві в нашу першу зустріч і потім майже кожного вечора чіпаєш їх.

      – Ти говориш про ідею відродження моєї нації?

      – Так. Я говорю про національну романтику.

      Карамазов покривився: мовляв, він нічого не має спільного з тим, про що говорить вона, це їй він уже декілька разів говорив, і значить треба бути більш обережним із такими термінами.

      – Ми говоримо на різних мовах, – сказав він. – Ідея відродження моєї нації – ще раз повторюю – нічого немає спільного з національною романтикою.

      Аґлая усміхнулась і положила на свої коліна голубу парасольку.

      – Хай буде по-твоєму, – сказала вона. – Так як же з Вовчиком?

      – Мій друг не тільки не