Бог-Імператор Дюни. Фрэнк Герберт

Конкурентна релігія для підриву твого авторитету.

      – Надто просто. Хай там ким є Бене Ґессерит, але вони не простаки.

      Айдаго чекав пояснення.

      – Хочуть більше прянощів! – сказав Лето. – Більше Превелебних Матерів.

      – Тому й непокоять тебе, доки ти від них не відкупишся?

      – Я розчарувався в тобі, Дункане.

      Айдаго витріщився на Лето, а той прихитрився зітхнути – цей складний жест уже не був притаманний його новій формі. Зазвичай Дункани були кмітливішими, однак Лето здогадувався, що планований замах затьмарив його пильність.

      – Вони обрали собі за домівку Г’єді Прайм, – промовив Лето. – Що з цього випливає?

      – Це була твердиня Харконненів, але то давня історія.

      – Там померла твоя сестра, ставши жертвою Харконненів. Харконнени та Г’єді Прайм у твоїх думках поєднані, і це правильно. Чому ж ти не згадав цього раніше?

      – Я не вважав це важливим.

      Лето стис уста в тонку лінію. Згадка про сестру стурбувала Дункана. Розумом цей чоловік знав, що він лише останній у довгому ряді воскрешених тіл. Усі ці тіла були витворами аксолотлевих контейнерів тлейлаксу, причому з тих самих оригінальних клітин. Дункан не міг позбутися пробуджених спогадів. Знав, що це Атріди визволили його з Харконненівської неволі.

      «І хай ким ще я можу бути, – подумав Лето, – я все ще Атрід».

      – Що ти хочеш цим сказати? – запитав Айдаго.

      Лето вирішив, що потрібен крик. Дозволив собі крикнути голосно:

      – Харконнени нагромаджували прянощі!

      Айдаго відступив на крок.

      Лето продовжив тихішим голосом:

      – На Г’єді Прайм міститься незнайдений запас меланжу. Сестринство намагається винишпорити його, а ці свої релігійні трюки використовує для прикриття.

      Айдаго засоромився. Уже промовлена, відповідь здавалася очевидною.

      «І в цьому я помилився», – подумав він.

      Крик Лето струснув ним, нагадавши про обов’язки Командира Королівської Варти. Айдаго знав економіку Імперії, спрощену до краю: жодних відсотків, готівку на бочку. Єдина монета, що існувала, мала зображення закритого каптуром обличчя Лето: Бога-Імператора. Але все спиралося на прянощі, субстанцію, ціна якої, і так височенна, постійно зростала. За невелику валізу прянощів можна було купити цілу планету.

      «Контролюй гроші й суди. Решту зостав черні», – подумав Лето. Так сказав Джейкоб Брум[1], і Лето почув, як старий хихотить у бороду. «Справи не надто змінилися, Джейкобе».

      Айдаго глибоко вдихнув:

      – Слід негайно повідомити Бюро Віри.

      Лето мовчав.

      Прийнявши це за сигнал продовжувати, Айдаго вів далі свій звіт, однак Лето слухав його лише частиною свідомості. Наче оболонка-монітор, що тільки записує слова та дії Айдаго, але час від часу висуває внутрішній коментар.

      «А зараз він хоче говорити про тлейлаксу.

      Дункане, ступаєш на небезпечний ґрунт».

      Але це відкрило нову дорогу для роздумів Лето.

      «Лукаві тлейлаксу досі продукують моїх Дунканів із оригінальних клітин.

1

Джейкоб Брум (1752–1810) – американський підприємець, політик і громадський діяч. (Тут і далі прим. перекл.)