Бог-Імператор Дюни. Фрэнк Герберт

законами, які керують моєю розплідною програмою?

      – Я бачив вашу розплідну книгу, Владико.

      – Тоді ти знаєш, що я відслідковую рецесиви й усуваю їх. Мій клопіт – це ключові генетичні домінанти.

      – А мутації, Владико? – У голосі Монео була лукава нотка, яка змусила Лето уважно подивитися на чоловіка.

      – Не будемо це обговорювати, Монео.

      Лето стежив за тим, як Монео обачно ховається у свою шкаралупу.

      «Який він украй вразливий на мої настрої, – подумав Лето. – Вірю, що має деякі мої здібності, хоч вони й працюють на підсвідомому рівні. Судячи з його питання, може навіть підозрювати, чого ми добилися в особі Сіони».

      Аби перевірити це, Лето сказав:

      – Мені ясно, що ти ще не розумієш, чого я сподіваюся досягти у своїй розплідній програмі.

      Монео прояснів.

      – Мій Владика знає, що я намагаюся збагнути її правила.

      – У довготривалій перспективі закони є тимчасовими, Монео. Не існує чогось такого, як керована правилами творчість.

      – Але ж, Владико, ви самі казали про закони, які керують вашою розплідною програмою.

      – Що я тобі тільки-но сказав, Монео? Намагатися знайти правила творчості – однаково що намагатися відділити розум від тіла.

      – Але ж певна еволюція проходить, Владико! Я знаю це по собі!

      «Він знає це по собі! Любий Монео. Підійшов зовсім близько».

      – Чому ти завжди прагнеш лише еволюційних тлумачень, Монео?

      – Я чув, як ви казали про трансформаційну еволюцію, Владико. Така наліпка на вашій книзі. Але що ж із несподіванками…

      – Монео! Правила змінюються з кожною несподіванкою.

      – Владико, чи ви не маєте на гадці покращити людську породу?

      Лето зиркнув на нього згори, думаючи: «Якщо я зараз використаю ключове слово, чи зрозуміє він? Можливо…»

      – Я хижак, Монео.

      – Хижа… – Монео урвав і труснув головою. Подумав, що знає значення слова, але його шокувало саме слово. Бог-Імператор жартує?

      – Хижак, Владико?

      – Хижак покращує породу стада.

      – Як це можливо, Владико? Ви ж не відчуваєте ненависті до нас.

      – Ти мене розчаровуєш, Монео. Хижак не відчуває ненависті до своєї здобичі.

      – Хижаки вбивають, Владико.

      – Я вбиваю, але без ненависті. Здобич утамовує голод. Здобич добра.

      Монео глянув угору, на обличчя Лето в сірому каптурі.

      «Невже я пропустив наближення Черва?» – питав себе Монео.

      Він з острахом шукав знаків. По гігантському тілі не пробігали здригання, очі не блищали, непотрібні плавники не звивалися.

      – Чого ж ви прагнете, Владико? – ризикнув Монео.

      – Людства, що може ухвалювати справді довгострокові рішення. Ти знаєш ключ до цього вміння, Монео?

      – Ви багато разів казали про це, Владико. Це вміння змінювати свій розум.

      – Змінювати, так. А знаєш, що я розумію під довгостроковістю?

      – Для вас її слід вимірювати тисячоліттями, Владико.

      – Монео,